Структура особистості, процеси її формування й розвитку, страница 8

Я-неотождествленные ролі й відносини - це реалії життя. І залицяння парубка, і наша терпимість відносно яких-небудь суджень, з якими ми не можемо погодиться, але які виходять від близьких нам людей, і специфіка деонтологической етики, що забороняє доносити до хворого інформацію, що він не зможе винести, - все це ставиться до феномена я-неотождествленных відносин: вони продуманны, вони переслідують певну, явну для даної особи й осмислену їм ціль, вони припускають необхідність вибору між можливими варіантами поводження, вони припускають певну частку стриманості в реакціях, вони, зрештою, продиктовані не тільки безпосередніми обставинами, але й разверкой цих обставин у часі. Все це риси я-неотождествленных відносин, але хто дорікне лікаря в тім, що він замовчує діагноз, призначаючи й проводячи при цьому необхідне лікування? Зрозуміло, ми не говоримо пацієнтці з истероидной психопатією, що вона «пошита» невірно, але ми, таким чином, лукавимо, ми граємо в подвійну гру. Однак, чи можлива буде психотерапія, якщо ми повідомимо їй цю інформацію з тими акцентами, які властиві нашому розумінню цього розладу й трактуванням його руководствами по психопатології?

Я-неотождествленные відносини й ролі, які становлять значну частину нашого існування, представляють такі відносини, які нами продумуються, іноді програються, формуються за участю свідомості, що враховує різні нюанси ситуації, використає при ухваленні рішення когнитивно інформацію, що зберігається. Я-неотождествленные ролі - це таке самовідчуття людини, при якому його реакції не є спонтанними, у тому розумінні слова, що останні попередньо проходять когнітивну верифікацію, і не є безумовними, у тому розумінні, що людиною приймається свідоме рішення реагувати таким чином, чи ні. Іноді таке поводження оцінюється самі людиною як штучне, помилкове, із продуманим другим контекстом.

Ще одним важливим феноменологическим відмінністю я-неотождествленных ролей від я-я-ототожнених є пред-полагание мети. Якщо у випадку я-я-ототожнених відносин ціль відносин не призначена-перед-покладена, але існує-перед^-існує, то у випадку я-неотождествленных відносин вона саме перед^-покладається. Навіщо відчувати себе сином (дочкою) у відносинах з матір'ю? Дане питання ставиться до числа тих, що не можуть бути задані, оскільки перед-існуюча мета не є метою в буквальному значенні цього слова, скоріше її можна були б назвати «змістом» у тім його значенні, коли під змістом розуміється скоріше доцільність і сам зміст процесу, ніж кінцева мета як така. У тих випадках, коли ціль відносин не може бути виявлена (визначена, сформульована), але тільки лише відчувається як існуюча сама по собі (перед-існуюча), мова йде про я-я-ототожнені відносини. Коли ж, ціль може бути визначена, хоча б й у досить загальному, але прагматичном змісті, ми маємо справу з я-неотождествленными відносинами. Можна сказати, що ототожнений^-ототожнені-я-я-ототожнені відносини становлять континуум існування, безпосередню «плоть і кров» життя, континуум, поверх якого людиною розвертаються й переслідуються певні, що думають їм мети, ця надбудова поводження в поводженні створює ще один, додатковий рівень відносин - цього разу я-неотождествленных.

Іншими словами, основна частина відносин, у яких перебуває особистість, визначається її я-я-ототожненими і я-неотождествленными ролями. Цими відносинами вичерпується властиво соціальне існування, якщо розуміти під соціальним існуванням існування друг для друга особистостей, як носіїв світогляду, що характеризуються особливостями світосприймання, тобто змістовним аспектом індивідуальності, де індивідуальність розуміється не як унікальність, а як отличность. У властиво соціальних відносинах людин виступає як гравець. Правила цієї гри не можна вважати строго певними, але те, що цього правила можуть мінятися під час гри не скасовує ігрового моменту, а робить його ще більш істотним. Тут людина грає в мову, системи подань, вдачі, норми й звичаї, вона грається змістом, приймаючи цю гру за щось зовсім реальне, тоді як вона, по влучному зауваженню Л. Витгенштейна просто ще один спосіб (стиль) мислити[4], в іншому суспільстві, в іншому змісті він буде іншим, не менш істотним, але не більше реальним, чим кожна з ігор.