Структура особистості, процеси її формування й розвитку, страница 13

Від тонких, але аж ніяк не метафізичних, а, як ми знаємо завдяки эйдесизму, навпроти, «більше реальних, чим сама реальність», матерій, ми переходимо до властиво Реальності (середній контур) і далі до Індивідуальної Реальності (зовнішній контур)[15].

Реальність - є результат уречевлення, перетворений способом існування. Організація нашого перцептивного (гносеологічного) апарата, подібно лінзі, спотворює інформацію, надаючи їй ту форму, у якій вона може бути їм сприйнята даним конкретним суб'єктом пізнання, і подібно ситу, просіває вступник інформацію, доводячи до сприймаючі тільки ті сигнали, які можуть бути вхоплені його перцептивным апаратом. Можна сказати, що мир сприймається кожним суб'єктом пізнання під певним кутом зору, детермінованим організацією його перцептивного апарата, зрозуміло, що розглядаючи мир під певним кутом зору, ми бачимо тільки частину цього миру, ця частина і є Реальністю для гносеологічних суб'єктів з даним типом організації перцептивного апарата. Місце цієї Реальності в структурній моделі людини просторово відповідає я-я-ототожненим ролям, тобто середньому контуру.

Зовнішній контур у структурі особистості є місцем локалізації я-неотождествленных ролей і відповідає Індивідуальній Реальності. Для кожної людини мир маємо свої особливі, свої тільки одному відомі «фарби» й «відтінки». В Індивідуальній Реальності конкретної людини, витканої із систем подань, образів, слідів пам'яті, у структурі цінностей і пріоритетів немає нічого, щоб можна було зрозуміти, відчути також, як це розуміє й відчуває носій цієї Індивідуальної Реальності, вона найвищою мірою «суб'єктивна».

Займаючи певне положення в суспільстві, відчуваючи свої відносини з іншими людьми, з миром подій, із самим собою, людина виявляється у винятковій тільки йому доступної ситуації, оскільки більше ніхто, крім нього самого, не перебуває в таких же відносинах із зазначеними «персоналіями», ніхто, крім самої цієї людини, не займає того місця в соціальних, рольових й інших структурах, що займає він сам. Зрозуміло, особливість, эксклюзивность його положення детермінує й змістовну отличность Індивідуальної Реальності даної конкретної людини від Індивідуальної Реальності будь-якої іншої особи. Місце розташування даної людини у всій безлічі систем його існування визначає специфічність його переконань, його відносин, його «внутрішні обставини», які, у свою чергу, і становлять його Індивідуальну Реальність.

Втім, тут мова йде про індивідуальності зрозумілої саме як отличность, а не як инаковость, оскільки Індивідуальна Реальність - це внутрішній зміст людини, а змістовність припускає можливість відрізняти її від інших змістів, тоді як унікальність, другость, инаковость не припускає такої можливості. Індивідуальна Реальність змістовна, її можна описувати, хоча й не можна зрозуміти так, як вона розуміється її носієм, оскільки він дивиться на неї як би зсередини, з її самої, а ми дивимося на неї ззовні, з боку. Однак, зіставлення, якийсь формалізований аналіз тут все-таки можливий. Коли говорять про «різнобічність» людини, або його «недоумкуватості», коли говорять про його «глибину» або «поверховості», оцінюють саме Індивідуальну Реальність, а не инаковость даної людини, не ту його іпостась, що уможливлює індивідуальні відносини.

Оцінка інтелекту, функції мислення, пам'яті, уваги й т.п. припускає змістовність, а значить про сутності людини мови не йде, про неї взагалі не може бути мови, вона або відчувається, чи ні. Хоча саме Індивідуальна Реальність може або блокувати цю сутність, або дозволяє їй відкриватися для індивідуальних відносин. Тут доречна аналогія із сонцем, що існує поза залежністю від того бачимо ми його чи ні, день або ніч, похмуро або світла. Індивідуальна Реальність у такому зіставленні є небом, що або відкриває нам сонце, або ховає його у своїх хмарах, але завжди його «містить» у якійсь своїй частині. Причому, навіть відкриваючи нам сонце, воно спотворює його, переломлює у своїй атмосфері, і ступінь цього перекручування варіює.