11 грудня 1946 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у своїй резолюції 95(1) підтвердила принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу і його вироком . Крім того, Генеральна Асамблея ООН запропонувала Комісії міжнародного права розглянути проекти, що мали на меті формулювання Нюрнберзьких принципів, а також доручила їй розробити проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства. 12 грудня 1950 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла сформульовані Комісією міжнародного права принципи 29 липня 1950 року .
Відповідно до Принципу І цього документу кожна особа, яка вчинила будь-яке діяння, що визнається відповідно до норм міжнародного права злочином, несе за нього відповідальність і підлягає покаранню. Саме закріплення на міжнародному рівні принципу індивідуальної кримінальної відповідальності є тим моментом, коли остаточно було визнано можливість особи відповідати за порушення норм міжнародного права. Даний принцип є центральним у системі загальних принципів міжнародного кримінального права і відображає фундаментальне досягнення сучасної кримінально-правової доктрини й правозастосовної практики, що визнали за необхідне відобразити в Римському статуті держави-учасники. Даний принцип закріплюється в пункті 2 статті 25 Римського статуту й встановлює, що «особа, що вчинила злочин, підпадає під юрисдикцію суду, несе індивідуальну відповідальність та підлягає покаранню відповідно до Статуту». Крім того, зміст принципу індивідуальної кримінальної відповідальності розширюється вказівкою в пункті 3 статті 25 Римського статуту на види й форми співучасті в злочині. Іншими словами, даний принцип відображає те, що кримінальна відповідальність носить суто індивідуальний характер, тобто може покладати тільки на особу, що скоїла злочинне діяння, передбачене Римським статутом, або була спільником у здійсненні подібного злочину.
Діюче міжнародне право не встановлює визначення поняття кримінальної відповідальності фізичних осіб чи якихось його аналогів. Існуюче в міжнародному праві поняття «міжнародно-протиправне діяння» не може застосовуватися до фізичних осіб. Оскільки навіть Комісія міжнародного права, яка сформулювала це визначення відносить його тільки до діянь держави.
Що ж стосується самого терміна «відповідальність», то його було запозичено з англійської політико-філософської літератури XVIII ст. для визначення обов’язків поведінки суб’єкта в майбутньому і негативних наслідків за його поведінку в минулому [33, с. 45]. Відповідальність поділяється на декілька видів. Ми зосередимо свою увагу на юридичній відповідальності, яку розуміють як негативні наслідки, які повинна перетерпіти особа, що порушила положення правової норми [24, с. 599]. Одним із підвидів юридичної відповідальності є кримінальна.
В теорії кримінального права поняття кримінальної відповідальності є надзвичайно дискусійним [11, с. 34-38].
Достатньо обґрунтованою в цьому плані є позиція П. А. Вороб’я, який вважає, що кримінальна відповідальність – це юридичний обов’язок особи, яка порушила певні кримінально–правові норми, із цього обов’язку випливають важливі юридичні наслідки – засудження, покарання, судимість [22, с. 136].
На думку деяких авторів [1, с. 151], встановлення відповідальності винних фізичних осіб згідно із нормами міжнародного права, часто вступає в суперечність із волею держави-правопорушника і є порушенням принципу суверенітету держави [9, с. 17]. З приводу цього, інші автори вважають, що кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушення норм міжнародного права має два аспекти: з одного боку, це форма політичної відповідальності держави, яка виявляється в обмеженні її суверенітету, з іншого – кримінальна відповідальність конкретних фізичних осіб, яка випливає з норм міжнародного права [18, с. 151]. У будь якому випадку, політичний елемент є досить важливим для цього виду відповідальності [6, с. 26].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.