Задля справедливості, слід зазначити, що була досить велика група вчених, що взагалі заперечували ідею кримінальної відповідальності індивідів за міжнародні злочини, вважаючи, що злочини може вчиняти тільки суб’єкт міжнародного права, до яких індивіда аж ніяк не можна віднести.
Далі необхідно зазначити, що вчені, які займаються дослідженням питання міжнародної кримінальної юстиції, вказують на декілька випадків в історії міжнародного права до початку Першої світової війни, які можна вважати за прецеденти існування кримінальної відповідальності індивіда за порушення норм міжнародного права.
Перший випадок, досить часто згадується у сучасній літературі, відбувся у 1474 р. у м. Брайзаху в Австрії [54, с, 8-12]. Будучи губернатором міста-фортеці Брайзах у верхів’ї Рейну П. фон Хагенбах та його військо виключно жорстоко поводилися по відношенню до жителів міста, переслідуючи мету примусити їх підкоритися князю Карлу Бургундському. Серед використовуваних методів були вбивства, зґвалтування, тортури, віроломство та інші злочини. Після звільнення міста Австрією та її союзниками Францією, і рядом німецьких держав Хагенбах постав перед трибуналом, який був заснований спеціально для суду над ним і складався з 28 суддів із союзних держав. Трибунал звинуватив його у вбивстві, зґвалтуванні, віроломстві й інших злочинах проти «законів Бога і людини», позбавив лицарського звання та присудив до страти.
З новою силою питання про притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права, а саме гуманітарного права виникло після прийняття Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих воїнів у діючих арміях від 8 серпня 1864 року . Даний документ хоча сам не передбачав можливість притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права, проте містив перелік дій, які заборонялося вчиняти. В цей період було прийнято і ряд інших документів в сфері МГП, зокрема Декларація про право на морську війну від 16 квітня 1856 року [52, c. 140-141], Cанкт-Петербурзька декларація про заборону застосування розривних і запалювальних куль від 29 листопада 1868 року [35, c. 37-38] проте в них також прямо не передбачалася можливість притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Ця обставина зумовила розробку ряду проектів конвенцій, які мали на меті врегулювати це питання. Перший з них був розроблений Густавом Муан’є, одним із засновників та Президентом Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Його «Проект конвенції про створення міжнародного судового органу для запобігання та покарання за злочини, передбачені Женевською конвенцією від 1872 р.» [26, с.36-38] викликав дискусію в політичних та наукових колах. Так, про нього позитивно висловлювалися такі вчені того часу, як Вестлейк, Гольцендорф, Лібер, Морен та Ролен-Жакмен [44, с. 440-448].
Основною новелою даного проекту було створення постійного суду, який би збирався і розпочинав свою діяльність у випадку війни між державами-учасницями Конвенції і юрисдикція якого поширювалася б на фізичних осіб, звинувачених у вчиненні злочинів, передбачених Женевською конвенцією 1864 р. і додатковими статтями до неї. Суд мав складатися з 5 суддів, по одному від воюючих держав і три від нейтральних (коли воюючих було більше ніж двоє, вони мали узгоджувати вибір спільного судді). Судді визначали порядок судоустрою і провадження справ. Держава, що подає скаргу, відіграє роль обвинувача. Виконання рішень покладено на державу громадянства винної особи.
Природно, цей проект не можна назвати досконалим, адже він був мабуть першим серед проектів міжнародних кримінальних судів. У ньому було відсутнє положення про склад злочинів (посилання на порушення Женевської конвенції 1864 р. не можна вважати достатньо чітким), принципи кримінального судочинства, права для підозрюваних і обвинувачених осіб тощо. Механізм порушення провадження теж був надзвичайно недосконалим. Було і ряд інших значних недоліків.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.