Загальна характеристика інституту кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення норм міжнародного права, страница 16

2.3. Характеристика основних складів воєнних злочинів

Як зазначалося вище, найбільш повний список діянь, що вважаються воєнними злочинами, міститься в Римському Статуті Міжнародного Кримінального Суду.

Вважається, що у статті 8 Римського Статуту відображена традиційна концепція воєнних злочинів [19, с. 294]. Якщо порівняти наведений у ній перелік з тими, що містився у ст. 6 Статуту Нюрнберзького воєнного трибуналу та статутах трибуналів ad hoc для Югославії та Руанди, то стає цілком очевидно, що процес визначення дій як воєнних злочинів отримав значний розвиток, що у свою чергу привело до їх розширеної та більш точної кваліфікації [22, с. 71]. Тому Римський Статут містить найбільший перелік воєнних злочинів, які коли-небудь передбачались міжнародним документом [55]. Разом з тим аналіз положень Римського Статуту свідчить про те, що хоча юрисдикція МКС і визначена відносно воєнних злочинів і в ст. 8 Статуту подано їх перелік, як при вчиненні під час міжнародних збройних конфліктів, так і не міжнародних, проте, цей перелік, не є вичерпним, оскільки в ньому не знайшли свого відображення у повному обсязі серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І до них 1977 року, які розглядаються, як воєнні злочини [7, с. 102].

Як вже зазначалося вище, характеризуючи кожен із складів воєнних злочинів, ми будемо розбирати :1) порушення Женевського права.

Розглянемо кожну з названих груп більш детально.

1) Порушення Женевського права.

Вбивство. Цей злочин передбачає заподіяння смерті одній або декільком особам; якщо такі особи знаходяться під захистом Женевських конвенцій 1949 року. До осіб, які знаходяться під захистом, слід віднести цивільних осіб на окупованій території, військовополонених, хворих чи поранених та осіб, які стали жертвами корабельної аварії (ст. 50 ЖК І, ст. 51 ЖК ІІ, ст. 130 ЖК ІІІ, ст. 147 ЖК IV, а також ст. 6b Статуту Нюрнберзького трибуналу), інші категорії комбатантів, медичний та духовний персонал (п. 2 ст. 85 ДП 1). Слід відзначити, що заборона вбивств не стосується комбатантів противника, тобто їх дозволено вбивати, крім випадків, коли такий комбатант перестав приймати участь у збройному конфлікті.

На цей час норма про заборону вбивств носить звичаєвий характер. Так, у збірнику норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права є норма 89 яка присвячена забороні убивств [22, с. 39].

Вбивство може бути вчинене як у активній, так і в пасивній формі. До останнього випадку слід віднести випадки, коли особу незаконно й умисно піддають небезпеці, якщо в результаті наступає її смерть [33, с. 284].

Існуюча судова практика свідчить [11, с. 389], що цей злочин є найчастіше вчинюваним порушенням МГП [22, с. 94-95].

Про цей злочин згадується також у ст. 22 п. 2а Проекту кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, де вони характеризуються як найтяжчий воєнний злочини.

Катування та негуманне поводження. Цей злочин передбачає, що суб’єкт злочину заподіяв сильний фізичний чи психічний біль або страждання одному чи декільком особам. Причому такий біль або страждання заподіювалися з метою отримання інформації, покарання, залякування або примусу, або ж з якої-небудь причини дискримінаційного характеру. Жертва такого злочину знаходилися під захистом Женевських конвенцій 1949 року і суб’єкт злочину усвідомлював цю обставину. Слід також зазначити, що для характеристики цього злочину використовуються деякі ознаки, закріплені в Конвенції проти катування і іншого жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність видів поводження і покарання 1984 року [32, с. 29]. Так, у статуті МКС та в Елементах злочину міститься посилання на те, що заподіювана біль чи страждання мають бути сильними, що свідчить про те, що даний елемент злочину є обов’язковим і характеризує його тяжкість. В той же час суб’єктами злочину, передбаченого Статутом МКС, є лише учасники збройного конфлікту, а вищеназвана Конвенція встановлює, що суб’єкт – це завжди особа, наділена владою держава, яка діє в офіційному статусі (або злочин вчиняється за наказом чи з відома такої особи). Заборона катування та негуманного поводження передбачена ст. 12, ч. 2 та ст. 50 ЖК І, ст. 12, ч. 2 та ст. 51 ЖК ІІ, ст. 17, ч. 4, ст. 87, ч. 3, ст. 89 та ст. 130 ЖК ІІІ, ст. 32 та 147 ЖК IV, а також ст. 75 п. 2 ДП І та ст. 4 п. 2 ДП ІІ.