Однією із проблем пов’язаних із визначеннями поняття воєнного злочину є проблема їх поділу на міжнародні злочини та злочини відповідальність за які наступає відповідно до національного законодавства. Якщо перелік перших визначається нормами міжнародного права, то других національним кримінальним законодавством конкретної держави. Договори в сфері міжнародного гуманітарного права передбачивши обов’язок держави імплементувати норми про кримінальну відповідальність за воєнні злочини в національне законодавство, не заборонили криміналізувати інші правопорушення, що можуть бути вчинені під час збройних конфліктів та віднести їх до воєнних злочинів. Саме таким чином, у національних кримінальних кодексах з’явилися нові склади злочинів, які вважаються воєнними. Деякі, держави розширили перелік дій які вважаються воєнними злочинами включивши до них взагалі всі порушення норм міжнародного гуманітарного права, а не тільки серйозні порушення, як це передбачено чинним міжнародним правом. Проте, відповідальність за них наступає відповідно до норм національного права конкретної держави, а за «міжнародні» воєнні злочини відповідно до норм міжнародного права.
На нашу думку, на сьогоднішній час можна виділити чотири ознаки воєнних злочинів:
1) Вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм міжнародного гуманітарного права. Як було сказано до них відносять грубі порушення чотирьох Женевських конвенцій 1949 року, Додаткових протоколів до них 1977 року, Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років, Гаазької конвенція 1954 року, Протоколу про захист культурних цінностей під час воєнних конфліктів 1954 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 року, ряду інших документів в сфері міжнародного гуманітарного права, а також грубі порушення законів та звичаїв ведення війни.
2) Об’єктом посягання є підзахисні особи (особи, що знаходяться під захистом), та їх права. Війна це завжди відносини між державами (чи іншими суб’єктами міжнародного права). Метою війни є знищення військового потенціалу держави-противника, його збройних сил, техніки, військових об’єктів, з метою досягнення певних політичних цілей [30, c. 113]. Об’єктом нападу не можуть особи та об’єкти, які не є військовими. Саме тому міжнародне гуманітарне право вводить особливе поняття підзахисні особи, для позначення того з метою захисту чиїх інтересів воно діє. Підзахисними особами є найбільш вразливими та беззахисними, їх захоплення чи знищення не приносить жодної воєнної переваги; тому такі дії вважаються воєнними злочинами.
3) Такі дії вчиняються комбатантами або особами, які можуть віддавати їм накази. Норми міжнародного гуманітарного права мають на меті врегулювати відносини між державами, з метою максимально захистити жертв війни. Таким чином, виконання їх приписів держави покладають на свої збройні сили та прирівняні до них формування, рухи опору, населення не окупованої території, що стихійно береться за зброю при наближенні ворога партизани тощо. Вважається, що такі особи, які отримали від держави право вести збройну боротьбу [17, c. 7] і в даному випадку виступають як представники держави. Саме на комбатантів покладається безпосередній обов’язок втілювати в життя положення норм міжнародного гуманітарного права, оскільки тільки вони мають законне право вести воєнні дії. Дане положення випливає із самого поняття комбатантів, однією з ознак яких вважається обов’язок дотримуватися законів та звичаїв ведення війни. Крім комбатантів, обов’язок дотримуватися гуманітарного права покладається на інших осіб, що можуть віддавати їм безпосередні накази. Так, наприклад за законодавством України, Росії, США та більшості інших держав головнокомандувачем збройних сил є глава держави. Саме до його повноважень належить оголошення війни або воєнного стану (з подальшим схваленням такого рішення парламентом). Він здійснює загальне керівництво збройними силами тощо. Тому зрозуміло, що він також зобов’язаний дотримуватися нори міжнародного гуманітарного права, а у випадку їх порушення може бути притягнутий до відповідальності, у тому числі міжнародної. Теж саме стосується й інших осіб, що не входять до складу збройних сил, але як державні службовці наділені повноваженнями віддавати накази комбатантам. У випадку, якщо серйозні порушення гуманітарного права вчиняються особами, які не мають права воювати, то вони у залежності від тяжкості злочину будуть нести кримінальну відповідальність за національним правом у загальному порядку, або ж кримінальну відповідальність за порушення норм міжнародного права, проте вже не за воєнні злочини, а в залежності від вчинених дій – за злочини проти людяності, геноцид або інші злочини.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.