Інститут кримінальної відповідальності індивідів за порушення норм міжнародного права пройшов довгий шлях становлення. Становлення та розвиток цього інституту відбувався паралельно із становленням органів міжнародної кримінальної юстиції . При цьому можна виділити ряд етапів.
На першому етапі відбувається зародження ідеї в доктрині міжнародного права. Причому, коли вперше виникла така ідея простежити неможливо. Існує точка зору, що це відбувалося паралельно із зародженням міжнародного права [33, с. 14-17]. Що ж стосується завершення цього періоду, то закінчується він Першою світовою війною. Саме в цей період, ідея притягнення осіб винних у вчинені міжнародних злочинів була втілена на державному рівні (хоча це і передбачалася міжнародними угодами).
Всіх вчених, які займалися проблемами кримінальної відповідальності фізичних осіб у міжнародному праві слід поділити на три великі групи.
До першої слід віднести тих, які вважали, що для притягнення до відповідальності слід створити спеціальні постійно діючі міжнародні органи. До цієї групи слід віднести Лорімера. Він вважав, що міжнародне право містить достатню кількість норм для притягнення фізичних осіб до відповідальності. На його думку підставами відповідальності є порушення будь якої норми міжнародного права. Однак, такий широкий підхід не дозволив йому виділити конкретні склади злочинів. Для притягнення до відповідальності він пропонував створення міжнародного суду, який би поділявся на дві палати: цивільну та кримінальну. Члени останньої мали призначатися бюро спершу з членів верховних судів окремих держав, а згодом зі складу міжнародного стану адвокатів. Суд мав складатися з 14 суддів. При суді передбачалась посада генерала-прокурора, якому в кримінальних справах належала роль публічного обвинувача. Визначалось, що всі кримінальні переслідування починатимуться за його вимогою і вестимуться за його сприянням [44, с. 425-427].
До другої групи слід віднести науковців, які пропонували притягувати до відповідальності за порушення норм міжнародного права за допомогою спеціальних органів національної кримінальної юстиції . Причому тут існує дві основних форми здійснення правосуддя:
1) А. Бара та Д. Фрост пропонували надати національним судам повноваження судити фізичних осіб, за будь-яке порушення норм міжнародного права, без згоди зацікавлених держав. При цьому пропонувалося, що суд може посилатися безпосередньо на договірні і звичаєві норми міжнародного права (тобто національне законодавство може не передбачати відповідних складів злочинів).
2) М. Такер пропонував, щоб правосуддя здійснювалося національним судом держави, на підставі спеціальної угоди всіх зацікавлених сторін.Така система дає можливість враховувати особливі інтереси зацікавлених держав. Проте, до її недоліків слід віднести те, що перелік злочинних діянь встановлюється вже після їх вчинення, що загалом є порушенням принципів кримінального правосуддя, зокрема принципу Nullum crimen sine lege.
Прихильники третьої точки зору висловлювали ідею колективної кримінальної відповідальності. Її суть загалом можна звести до того, що міжнародні злочини як правило вчиняються особами, які наділені певними владними повноваженнями, тобто під час вчинення злочинного діяння вони діяли як агенти держави. У такому випадку негативні наслідки повинні понести всі громадяни такої держави, а не тільки особа, яка вчинила даний злочин. Прихильниками такої ідеї був С. Мірой та ряд інших. Загалом їх ідея певним чином втілена у міжнародно-правовій відповідальності держав, яка може наступати у випадку порушень норм міжнародного права, в тому числі і державами.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.