До п'яти загальноприйнятих в сучасній економічній теорії факторів виробництва (економічного розвитку): праця, природа (земля); капітал; підприємництво (або ширше – диспозитивна діяльність –управління, планування, організація); знання, наука, інформація, що можна об'єднати під назвою інтелектуального чинника, в концепції духовно-моральної економіки необхідно додати нематеріальний капітал: духовно-моральний і духовно-інтелектуальний, духовно-культурний капітал окремої людини, суспільства.
Цей нематеріальний капітал можна назвати так, як називав його, скажімо професор Київського університету Д.І. Піхно – «культурно-исторические силы народа»: «духовные блага и силы», створені народом і «переходящие из поколения в поколение» [66]. Ось які елементи відносив до цього неречовинного капіталу Д.І. Піхно: «нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство, государственный и общественный уклад жизни" [66, С.43]. Причому він ставив у залежність від цього ключового фактора продуктивність трьох основних факторів – природи, праці і капіталу.
Моральність, інтелект, культура – тісно пов'язані між собою поняття. Пов'язані вони тим, що носієм їх є людина, що кожна із складових тим чи іншим чином впливає одна на одну (культура є, в тому числі, продуктом інтелекту та моралі, а створений культурний простір впливає потім на стан моральності та інтелекту і визначає вчинки людини). Інтелект розглядають як розумову, пізнавальну здатність людини, що ототожнюється з розумом (феноменологічний підхід) як продукт цілеспрямованого навчання, а також результат соціалізації та впливу культури (соціокультурний підхід). Моральність – з точки зору здібностей і властивостей свідомості, (феноменологічний підхід) також уроджена здатність людини, що виявляється у її совісті. Також моральність – це ставлення людини до Бога, до іншої людини, до суспільства, що проявляється у вчинках людини. Культура не є у прямому сенсі здатністю. Але людина має творчу, створюючу здатність, емоційну і дієву силу душі, яка в сукупності з силою пізнавальною, здатні, орієнтуючись на ті чи інші моральні норми і цінності, створювати культуру – навколишній створений людиною світ. Як і яким людина створює світ – залежить від цінностей релігії (віри), саме вони надають неповторної специфіки кожній культурі. У цьому світі культури людина і живе. І цей світ відбивається у ній як певний культурний код (досвід минулого), що містить в собі цінності норми, правила, стереотипи мислення і поведінки.
З взаємозалежної триєдиної сутності людини – тіла, душі і духу, саме в сфері духу укладено джерела розуму, знання, інтелекту, моральності і культури. Тому ми говоримо про духовно-моральний, духовно-інтелектуальний, духовно-культурний капітал (або потенціал) людини і суспільства. Духовно-культурний капітал – це, з одного боку, сукупність накопичених корисних матеріальних і нематеріальних продуктів культурної життєдіяльності, а з іншого – культурний код як внутрішня духовно-інформаційна складова досвіду минулих поколінь. Духовно-моральний капітал можна розглядати як сукупність внутрішніх (вроджених і розвинених, придбаних) духовно-моральних якостей людини і правил поведінки, визначених цими якостями, а також як сукупність моральних цінностей, норм, правил, стереотипів мислення та поведінки, прийнятних для даного суспільства. Духовно-інтелектуальний капітал – сукупність пізнавальних здібностей людини (вроджених і розвинених, придбаних), а також її продуктів. Нематеріальний капітал виступає найбільше продуктом духовного розвитку, але таким продуктом, що сам перетворюється на джерело подальшого духовного самовдосконалення та є рушієм соціально-економічного розвитку.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.