Особливості розвитку дітей з ринолалією. Історія вивчення ринолалії. Аналіз теоретичних джерел дослідження ринолалії. Будова мовного апарату, страница 16

До постановки приголосних фонем має завершитися етап постановки діафрагмально-реберногодихання. Етапу постановки «чистих» приголосних можуть передувати операція і період відновлення сформованих мовленнєвих навичок. За І. Єрмаковою, починати потрібно з приголоснихл, л', в, в', ф, ф', вимова яких краще диференціюється в складах, де приголосний стоїть в інтервокальній позиції — між двома голосними. Принциповою є позиція автора щодо потреби у включенні до спонтанного мовлення нових мовленнєвих навичок уже на цьому етапі. Надалі послідовність постановки приголосних може бути такою:п, п\ б, б', м, м \ с, с', з, з', т, т', д, д\ н, н\ ш, г, к, х, р, р'. За цією методикою останньою має бути робота з постановкижіафрикатів. Одночасно проводять роботу з диференціації ротових і носових звуків: м — п;м' — п'; н — д;н — т; м — б; м' — б'тощо.

НадумкуЛ. Вансовської(1977), роботу з усунення назалізації слід починати не з традиційного звука а, а з голосних переднього ряду і та е (рос.), оскільки саме пі звуки дають змогу спрямувати струмінь видихуваного повітря в передній відділ ротової порожнини і укласти язик біля нижніх різців. При цьому посилюється чіткість кінестетичних відчуттів, а вимова звукаі«примушує» активізуватися м'язи глотки і м'якого піднебіння.

За цією методикою логопед під час роботи з дитиною говорить тихим голосом, з дещо висунутою вперед нижньою щелепою, з півусмішкою на обличчі, з посиленим напруженням м'я- кого піднебіння і м'язів глотки. Спочатку проводять роботу з усунення назалізації голосних, потім здійснюють постановку сонорів (л,р), пізніше — щілинних і проривних приголосних(рос.).

Ще наприкінці 60-хроків Т. Воронцова наголошувала на потребі у врахуванні анатомічних і функціональних особливостей артикуляційного апарату для здійснення логопедичної роботи.

Водночас С. Таптапова (1963) працювала з дорослими ринолаліками і, спираючись на власний досвід роботи, розробила методику подолання гугнявості з використанням режиму мовчання (вимови голосних про себе), вокальних вправ, спеціальних прийомів для зняття гримас і зайвого напруження м'язів шиї, плечового поясу.

Керуючись методичними рекомендаціями своїх попередників з відновлення голосу у підлітків і дорослих (Н. Лебедева, М. Фомічова та ін.), деякими прийомами вокальних методик (Є. Малютін, Л. Работнов та ін.), матеріалами досліджень зарубіжних фоніатрів і логопедів (Г. Гутцман, В. Во, Д. Тарно, Д. Ейзенсон та ін.) і результатами практичного досвіду роботи, в 70-тіроки О. Алмазова запропонувала методичну систему відновлення голосу у дітей у разі органічних захворювань гортані. В контексті проблеми подолання ринолалії цікавими є авторська характеристика різних форм ринофонії і комплексний метод подолання її, який полягає у поєднанні ортофонічних вправ з психотерапією, лікувальною фізкультурою і низкоюлікувально-профілактичнихзаходів.

Значний внесок у вирішення проблеми подолання ринолалії зробила Г. Чиркіна, яка на основі багаторічного вивчення цієї категорії дітей наприкінці 80-хроків розробила методичні рекомендації з комплексноїпсихолого-педагогічноїкорекції цього мовленнєвого порушення. За Г. Чиркіною, логопедична робота з подолання ринолалії повинна мати комплексний характер і бути спрямованою не тільки на корекцію фонетичних розладів, а й на розвиток лексики, граматики і граматичного мислення на тлі корекційного психологічного впливу.

Виходячи із зазначеного, проаналізувавши методи і прийоми, які використовують у практичній логопедії, можна виділити основні принципи і напрями корекційної роботи з подолання ринолалії:

• урахування механізмів розладу мовлення й особливостей симптоматики (стану піднебінно-глотковогозмикання, ана-томо-функціональноїзбереженості артикуляційних органів, дихання, стану артикуляторної бази, слухового контролю, рівня фонематичного слуху тощо), що підкреслює потребу у формуванні артикуляційних укладів заново;