Особливості розвитку дітей з ринолалією. Історія вивчення ринолалії. Аналіз теоретичних джерел дослідження ринолалії. Будова мовного апарату, страница 11

Деякі дослідження (В. Мушинський, А. Уракова, Л. Харьков, Б. Биндер, С. Носко, С. Станіславський) присвячені оцінюванню психічного розвитку, вивченню особливостей нервово-пси-хічних станів дітей різного віку з незрощеннями піднебіння. Поряд зі змінами органічного характеру виявлено невротичні реакції, астенічний синдром, вегетосудинну дистонію тощо, що свідчить про потребу як у в неврологічній, так і у психологічній реабілітації цієї групи хворих. У деяких дітей наявними є неврологічні мікроознаки: ністагм, асиметрія очних щілин, асиметріяносо-губнихскладок, підвищення сухожильних рефлексів тощо. Простежено поширеність психічних захворювань у дітей із наскрізними та ізольованими щілинами губи і піднебіння, що становить 31,5 % і майже в 20 разів перевищує таку у дітей без цієї вади розвитку. Психічні розлади частіше спостерігаються  у дітей віком 7—10рокіз. Згідно з дослідженнями цих авторів, порушення психічного розвитку виникає внаслідок захворю-в а н ьЛОР-органів,ранньої туговухості, загальної соматичної ос - лабленості, затримки мовленнєвого розвитку. Характерним є факт значно більшої кількості психічних захворювань у хлопчиків, ніж у дівчаток. Установлено, шо хлопчики з комбінованими щілинами губи і піднебіння в 2 рази менше страждають від психічних розладів, ніж хлопчики з ізольованими незрощеннями губи і піднебіння (В. Мущинський, 1984; А. Уракова, 1977).

Затримку інтелектуального розвитку як вторинну ваду удітей з ВНГП констатували П.Львов (1925); В. Кузнецов (1952); А. Коваленко (1968). Одну з причин ЗПР у цієї категорії дітей В. Матвеева зі співавт. (1968) вбачала у частій госпіталізації хворих, несприятливих умовах виховання і педагогічної корекції.

Н. Захарова, Т. Гнилорибов виділяють два типи психогенних реакцій у дітей зі складними незрощеннями: гіпостенічний (млявість, сором'язливість, низька комунікабельність, схильність до переляку, швидка втомлюваність тощо) і гіперстенічний (підвищена роздратованість, нестійкість психічних станів, руховий неспокій тощо). Автори підкреслюють, що у дітей з незрощеннями піднебіння можуть спостерігатися патохарактерологічні зміни особистості. При цьому надзвичайно велике значення має вплив середовища. Гіпостенічний і гіперстенічний варіанти психогенних реакцій формуються зазвичай із 7-річноговіку. Слід зазначити, що різні неврологічні порушення у дітей розвиваються в певні вікові періоди. «Критичними» є такі:2—3роки, коли формується індивідуальність дитини;7—8років, коли остаточно дозріває активна моторика;12—18років — період статевого дозрівання. Водночас Р. Беккер, посилаючись на дослідження /.Науп, вказує, що здебільшого у дітей з незрощеннями піднебіння інтелект розвинений нормально.

За даними /. Tobiasen (1984), діти з вадами обличчя часто викликають у дорослих і однолітків негативні емоції, у зв'язку з чим порушується стереотип контакту. Доведено, що непрооперовані діти на момент початку навчання в школі розвинені значно гірше, ніж прооперовані у віці до 2 років. У них з часом формуються дещо особливий склад характеру і манери поведінки

(LRichman, 1978).

У літературі недостатньо даних, що характеризують психічний стан дітей з природженими незрощеннями губи та піднебіння в динаміці з урахуванням віку, виду і ступеня тяжкості вади, а також супутніх захворювань. Практично немає також відомостей про вплив строків проведення і методик оперативного втручання на зміну стереотипу психічного розвитку дітей з ВНГП.

Для виявлення можливих взаємозв'язків між рівнем психічного розвитку дітей з незрощенням верхньої губи і піднебіння та характером вади, станом супутніх захворювань, характером і с троками медичної допомоги тошо колективом учених на базі Українського центру з надання допомоги дітям з ВНГП було розроблено спеціальні карти спостереження за такими дітьми, що охоплювали 56 параметрів. За допомогою цих параметрів передбачалося додатково виявити наявність чи відсутність деяких психогенних реакцій, характерологічні особливості хворих дітей, а також рівень їх адаптації в колективі, ставлення до них людей, що оточують їх, та членів сім'ї тощо.