О.І. Бутовський предмет політекономії визначав як «науку о народном богатстве, исключительно посвящающую себя изучению средств, с помощью которых люди, в обществе живущие, достигают возможного благосостояния» [81]. Він відносив політекономію поряд з філософією, естетикою, мораллю до морально-політичних наук та вимагав внесення до неї морального початку, а також говорив про існування морального капіталу.
Навіть М.Г. Чернишевський вважав, що «капитал, который можно назвать нравственным, гораздо важнее материального. Этот важнейший национальный капитал есть запас нравственных сил и умственной развитости в народе» [94, С.506].
Особливу роль морального виховання народу підкреслив академік І.І. Янжул. У 1912 р. він випустив книгу з яскравою назвою «Экономическое значение честности (Забытый фактор производства)» [104, С.402-420]. У ній він аналізує думки сучасних йому західних вчених, які приходять до усвідомлення того, що чесність, порядність, працьовитість є найважливішими складовими економічного розвитку. Також він доводить важливість і необхідність розвитку моральних якостей народу як умови економічного розвитку російської держави.
Він пише, що «рядом с материальной природой выступает на сцену и духовная природа производителя, либо простое наблюдение указывает, что размер производства и качество его зависят в значительной степени от образования и обучения самого производителя. Этот как бы забытый фактор духовной природы человека в свою очередь разделяется на две части: на разум, в тесном смысле, развиваемый образованием или просвещением, и нравственность, или душевную мораль человека» [104, С.402].
На думку І.І. Янжула «ни одна из добродетелей, создающих наибольшие богатства в стране, не имеет такого крупного значения, как честность... Поэтому все цивилизованные государства считают своим долгом обеспечить существование этой добродетели самыми строгими законами и требовать их исполнения. Здесь разумеется: 1) честность как исполнение обещания; 2) честность как уважение чужой собственности; 3) как уважение к чужим правам; 4) как уважение к существующим законам и нравственным правилам» [104, С.406].
Аналізуючи деякі приклади господарської практики в Росії, вчений, на жаль, відзначає «недостаток развития честности в торговых и промышленных отношениях нашего отечества» [19, С.406]. А один із прикладів начебто взятий з сучасних реалій діяльності пасажирського залізничного транспорту – боротьбі з зайцями і з кондукторами, «за спиной которых действуют часто и начальники станций» [104, С.410]. У системі розкрадання доходів залізничного транспорту до цих пір беруть участь як пасажири, провідники, начальники поїздів, так і вищі ревізії та контролюючі інстанції.
Але І.І. Янжул розмірковує як про «пагубности нечестности в экономике, так и о путях воспитания доброй нравственности в народе». І він називає три напрямки «поднятия и установки доброй нравственности», це: 1) правильна «постановка народного образования», 2) семейное воспитание; 3) поднятие нравственности « в семье и народе всеми возможными способами (наиболее всего же через церковь?!)» [104, С.419].
А сама економічна наука – наука народного господарства, на думку вченого, повинна сприяти не тільки отриманню спеціальних знань, а й вихованню моральності: «...лишь единовременное воздействие развития образования и улучшения нравственности и специально честности может значительно поднять и поставить всю настоящую культуру на твердое основание и сделать ее прочной и долговременной. В этом будет заключаться цель и назначение будущей науки народного хозяйства в истинном смысле этого слова» [104, С.420].
У цілому, до позначення сенсу і завдань економічної науки і ролі освіти зверталися дуже багато вчених, у тому числі І.К. Бабст, Д.І. Менделєєв, С.М. Булгаков.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.