У 1913 році, який вважався роком найбільшого економічного підйому, врожай зерна в Росії був на 28% більше, ніж в США, Канаді та Аргентині, разом узятих. Взагалі з 1892 р. по 1913 р. врожай хлібів збільшився в Росії на 78%. Росія постачає 50% світового експорту яєць, 70% світового експорту олії, 80% світового виробництва льону. По збору льону і конопель Росія займає перше місце в світі.
Росія вирощує більше половини світового виробництва жита, більш чверті пшениці та вівса, близько двох п'ятих ячменю, близько чверті картоплі.
За вершкове масло, продане за кордон, Росія отримала в 2,5 рази більше золота, ніж його добували всі золоті копальні Сибіру (народження сироваріння на Кавказі і маслоробства в Сибіру відбулося багато в чому завдяки діяльності Миколи Верещагіна (брата художника В. Верещагіна)) [58, С.549].
2.8 Робоче законодавство
Промисловий розвиток в Російській Імперії природно супроводжувався значним збільшенням кількості фабрично-заводських робітників, економічний добробут яких, так само, як і охорона їх життя і здоров'я, були предметом особливих турбот Імператорського уряду.
Необхідно відзначити, що саме в Імператорській Росії, і при тому в XVIII столітті, за царювання Імператриці Катерини II (1762-1796 рр.), в перший раз у всьому світі, були видані закони щодо умов праці: була заборонена праця жінок і дітей, на заводах був встановлений 10-годинний робочий день і т.д.
Характерно, що кодекс Імператриці Катерини, який регулював дитячу і жіночу працю, видрукуваний на французькій і латинській мовах, був заборонений для оприлюднення у Франції та Англії, як "крамольний".
У царювання Імператора Миколи II, до скликання першої Державної Думи, були видані спеціальні закони щодо забезпечення безпеки робітників у гірничозаводській промисловості, на залізницях і на підприємствах, особливо небезпечних для життя і здоров'я робітників, як-то: на порохових заводах, в Експедиції по заготовленню державних паперів і т.п.
Дитяча праця до 12-річного віку була заборонена, а неповнолітні та особи жіночої статі не могли бути найманими на фабричну роботу між 9-ю годиною вечора і 5-ю годинами ранку. У 1882 році спеціальний закон врегулював роботу дітей від 12 до 15 років [10].
Розмір штрафних відрахувань працівників не міг перевищувати однієї третини заробітної плати, причому кожен штраф затверджував фабричний інспектор. Штрафні гроші надходили в особливий фонд, призначений для задоволення потреб самих робітників.
У 1897 році був введений Закон щодо нормування робочого часу – згідно з ним тривалість робочого дня дорослого чоловіка не повинна була перевищувати 11-ти з половиною годин на добу, тобто, могла бути або 11-ть з половиною, або менше (це було нововведенням для багатьох країн Європи; для порівняння: у Франції робочий день був 12 годин, а в Німеччині, США, Італії, Бельгії ще не було законодавчих обмежень праці для дорослих чоловіків). Також було встановлено те, що неділя – обов'язковий день відпочинку, а «для робітників, зайнятих, хоча б частково у нічний час, робочий час не повинен перевищувати 10-ти годин» [58, С.478].
У 1903 році був введений Закон про відповідальність підприємців за нещасні випадки з робітниками на виробництві («власники підприємств зобов'язані винагороджувати робітників, не залежно від їхньої статі і віку, за втрату більш ніж на три дні працездатності від тілесного ушкодження, заподіяного їм роботами на виробництві підприємства або яке відбулося внаслідок таких робіт», постраждалим належала пенсія в розмірі двох третин заробітку; до цього закону у таких випадках фабриканти відповідали тільки по суду, якщо їх провина була доведена, а відтепер вони вважалися винними і від покарання звільнялися тільки тоді, якщо по суду могли довести провину робітника в нещасному випадку) [58, С.497].
У цьому ж році були введені робочі старости, що обиралися фабрично-заводськими робітниками відповідних цехів.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.