Село багатіло; голод відходив в область переказів; грамотність швидко поширювалася, але в той же час сільська молодь відмовлялися від вікових духовних традицій. Величезне враження за своєю неприкрашеною правдивістю, справив роман І.А. Родіонова: «Наше преступление», що яскраво малював зростання безглуздих, жорстких пустощів («хуліганства») в селі. Звідусіль йшли відомості про занепад релігійності в селянському середовищі, особливо серед підростаючого покоління [цит. за 62, С.122].
«Религия вообще в народе падает. Нигилизм проникает в мещанское общество, откуда недалеко и до крестьян. Во множестве крестьян явилось решительное равнодушие к Церкви, явилось страшное нравственное распутство»,- так характеризував передреволюційне суспільство Росії Митрополит Антоній Храповницький [цит. за 92, С.306].
А кн. Є.М. Трубецькой, в кінці 1913 року в статті «Нова земська Росія», писав: «Несомненный, бросающийся в глаза рост материального благосостояния пока не сопровождается сколько-нибудь заметным духовным подъемом... Если у нас есть основание верить в будущее духовного величия России, то это основание, скорее, в прошлом, чем в настоящем»… Побоювання кн. Є.М. Трубецького були, по суті, того ж порядку, як побоювання, висловлені П.А. Столипіним у листі до Государя «О грубой демократии» в Сибіру [цит. за 62, С.122].
Але все ж таки моральний клімат у суспільстві завдавався вищими верствами населення та духовенством. І тут, на жаль, не було єдності.
Ще в ХІХ ст. в середовищі вищої, освіченої верстви населення – дворянства, інтелігенції і т.д., відбувся розкол. Виділились два рухи, які по різному відносились до культурної самобутності Росії, її народів, та, відповідно, бачили різні шляхи розвитку держави. Це так звані західники та слов’янофіли. Слов’янофіли визнавали необхідність власного шляху розвитку держави з урахуванням її культурної самобутності. Вони розробили, у т.ч. і концепцію соціально-економічного розвитку держави, яка базувалась на ідеалах православ’я, враховувала культурно-історичні особливості розвитку народу, географічне розташування країни. Також вони приймали активну участь в економічних, соціальних, політичних перетвореннях, які відбувались у державі. Але, все ж таки вони не змогли суттєво вплинути на процеси, які відбувались в суспільно-політичному та духовно-моральному житті держави.
Нажаль, основна частина вищого світу, напівінтелігентної маси суспільства не розуміла власного народу, власної віри, хворіла на західні ідеї, у т.ч. ідеї матеріалізму, свободи, „суспільного земного раю”, ідеї прогресу. Відповідно до ідеї прогресу суспільство розвивається за єдиними для усіх законами і усі народи проходять однакові ступені розвитку. На найвищому рівні розвитку (який ототожнювався з розвитком техніки, технології, з матеріальним благополуччям) знаходиться західна цивілізація (тоді – західна Європа та Англія). Росія ж значно відстає від цієї цивілізації. І одна єдина можливість наздогнати Захід – негайно побудувати життя в Росії на західний лад.
З цього приводу М.Я. Данилевський відмічав, що «Взгляд на Россию как на весьма трудно преодолимое препятствие к развитию и распространению «настоящей» человеческой, т.е. европейской, цивилизации, в сущности, распространен между корифеями нашего общества» [цит. за 96, С.36].
Вже в 1911 році В.В. Розанов дуже ярко описує західницький погляд: «Россия не содержит в себе никакого здорового и ценного зерна. России, собственно, нет, она кажется. Это ужасный кошмар, фантом, который давит душу всех просвещенных людей. От этого кошмара мы бежим за границу, эмигрируем, и если соглашаемся оставить себя в России, то ради того единственно, что находимся в полной уверенности, что скоро этого фантома не будет и его рассеем мы» [цит. за 96, С.37].
Таким чином вищий, освічений прошарок суспільства не витримав випробування владою, а також багатством. У цьому прошарку виник якби авангард, який представляв інтереси іншої – західної цивілізації у російському суспільстві.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.