Східнослов'янська економічна думка: eкономіка в духовно-моральному і соціокультурному вимірі. Російське економічне диво. Джерела та парадокси, страница 25

Ще одним пунктом земельної реформи стала ліквідація черезсмужжя. Адже сторіччя купівель-продажу і розподілів землі призвели до того, що ділянки багатьох дрібних власників складалися з 20-30 малих смуг, розкиданих серед чужих володінь. В одному випадку було навіть зарегістрировано господарство з 120 невеликих земельних наділів. З цією бідою аграріїв П.А. Столипін розібрався по-своєму просто і рішуче – жорстким примусовим землеустроєм, перерозміткою наділів.

Наступним кроком було посилення Селянського банку, який видавав позички селянам при купівлі ними землі у поміщиків. Уряд П.А. Столипіна уповноважив Державний Селянський Банк (створений в царювання Імператора Олександра III) скуповувати поміщицькі землі і продавати їх селянам на виключно пільгових умовах. Надавався довготерміновий кредит (до 55 років), що доходив до 90% вартості землі при дуже низькому відсотку (4,5%, включаючи погашення). Майже половина всіх кредитів видавалася безвідсотково. Це було прикладом економічного гуманізму або соціально-орієнтованої економіки.

Результатом цього заходу було те, що в 1914 р. більше 80% орної землі в Європейській Росії опинилося в руках селян. До цього слід додати 40 млн десятин, що особисто належали Імператору Миколі II в Сибіру, які він, не вагаючись, передав в селянський земельний фонд. На особисті ж кошти Государя в цих областях були проведені дороги, побудовані школи, церкви та лікарні.

Державний Селянський Земельний Банк, що вважався найбільшою у світі установою земельного кредиту, видавав селянам позики, яких було видано на 222 млн крб в 1901 р., а в 1912 р. він видав до 1168 млн крб, тобто, приблизно, на 600% більше.

Сотні тисяч селян тільки за роки прем’єрства П.А. Столипіна скористувалися цією можливістю. Проте 20% селян-кредиторів так і не змогли підняти господарство, і банк, через суд, позбавляв їх придбаної ними землі.

Думка, ніби селяни були "знедолені землею", ні на чому не заснована. У дійсності, Царський Уряд систематично прагнув збільшити площу селянського землеволодіння, причому ця аграрна політика отримала особливий розвиток в царювання Імператора Миколи II. Цей факт з очевидністю підтверджується наведеною нижче таблицею 11.6.

Таблиця 11.6 – Забезпечення землею селян в Росії

До 1916 р. в руках селян і козаків у 50 губерніях Європейської Росії (крім Кавказу і Царства Польського) було близько 172 млн десятин власної землі. Громадянам же всіх інших прошарків належало лише близько 85 млн десятин, з яких 18 млн десятин належали дрібним власникам, які обробляли землю власною працею, без допомоги найманої сили. Велика частина інших 67 млн десятин була або під лісом, або в оренді у селян.

Таким чином, напередодні лютневої революції селянам на засадах власності та оренди належали: 100% орної землі в Азіатській Росії і близько 90% всієї площі Європейської Росії.

Економічне зростання Росії в результаті столипінської аграрної реформи було значним і обнадійливим. В 1910 році Росія вийшла на друге місце в світі по експорту хліба, вона поступалася тільки США з їх давно розвинутою фермерською системою. Росія стала провідним імпортером льону і коров'ячого масла, а також найбільшим імпортером яєць. Настав час розквіту сільської механізації. Успіхи в аграрному секторі дали новий імпульс розвитку промисловості. Почався знаменитий передвоєнний підйом.

Рівень життя селян значно зріс – ніколи ані до, ані після селянин не одержував більше ніж робітник. В 1913 році середній щотижневий заробіток селянина складав 90 копійок, а робітника 1,20-1,30 крб.