Східнослов'янська економічна думка: eкономіка в духовно-моральному і соціокультурному вимірі. Російське економічне диво. Джерела та парадокси, страница 24

Метою реформи було створення класу селян-власників. Для цього потрібно було зруйнувати недієздатні общини і наділювати землею одноосібні господарства. Необхідно було допомогти виділитися і встати на ноги перспективному землеробу, а неперспективний – поповнить ряди пролетарів. Уряд не прагнув знищити всі общини: «там де община життєва» - говорив П.А. Столипін - «її потрібно не тільки зберігати, але й підтримувати». П.А. Столипін дав право вибрати селянину право землекористування, таке в Росії було вперше. Це був акуратний підхід, він дав селянину можливість самому обирати або залишатися в общині, або відокремлюватись у хуторське господарство, тобто самостійно займатися господарством.

Реформа викликала різку незгоду політичних партій, її критикували і часто критика була справедливою. Деякі землевпоряджувальні комісії провели інвентаризацію землі несумлінно. Відомості, подані до центру, часом не відповідали дійсності. Через це насильницьким ліквідаціям підлягали цілком життєздатні общини – це були явні перегиби.

П.А. Столипін усвідомлював всю важливість звільнення селян, і саме він з 1907 по 1911 роки зробив кроки до остаточного їх звільнення. П.А. Столипін не тільки дозволив селянам виходити з общини, його талант виявився ще і в тому, що він цьому сприяв, розробив для людей цілу програму переселення на Схід сім'ями.

Вже 9 листопада 1906 року виходить „Указ про вихід з общини”. Вперше після „вивільнення селян” 1861 року селяни дійсно були звільнені. Адже за 45 років селяни щодо землеволодіння були підлеглою частиною своєї общини, якій і належала земля. Зараз же будь-який селянин або декілька селян отримали право взяти від свого села-общини належну їм за законом окрему частину общинної землі, так званий відруб, і відмежуватися, щоб обробляти його на свій розсуд.

Закон цей мав величезний успіх. Негайно ж було подано 2,5 млн прохань про вихід на відруби від сімейних селян в 463 спеціальні комісії, зайняті проведенням цієї реформи. У 1913 р. два мільйони родин отримали наділи. Для цієї складної роботи була мобілізована ціла армія (більш 7 тис. чоловік) геодезистів та землемірів. За кілька місяців до 1-ої Світової війни 13% земель, що належали громадам, перейшли в індивідуальну власність селян. Напередодні революції Росія була готова перетворитися в країну дрібних власників, які швидко збагачувалися.

Найбільш відомим кроком реформатора була пропаганда переселенського руху до Сибіру і Далекого Сходу – переважно з „переповнених” селянами України, Беларусі і Прибалтики.

В центральних областях Російської імперії землі було обмаль, а на Уралі і західній Сибірі вона була в надлишку. Саме ці території повинні були зіграти ключову роль в перебудові аграрної системи держави. Людина, яка висловлювала бажання виїхати з Європейської Росії, позбавлялася на довгий час від усяких податків. Держава допомагала їй грошима і вона отримувала у повну власність ділянку землі в 15 гектарів, тобто близько 37 акрів на душу і 45 гектарів на сім'ю. При цьому кожній родині видавалася допомога у 200 крб, і вона перевозилася з усім майном за казенний рахунок до місця поселення. [200 крб – не мала сума, враховуючи, що фунт хліба коштував 1 копійку, цукор – 7 копійок, м'ясо – 12 копійок і т.д.]. Крім того, у Сибіру були влаштовані казенні склади землеробських машин, що забезпечували населення сільськогосподарськими знаряддями і устаткуванням за вкрай низькими цінами.

Програму переселення гарячо підтримував Микола ІІ. Наділювання селян землею на сході не принижувало інтереси дворянства, а для царя це було вкрай важливо. Він розумів, що дратувати вищий прошарок суспільства не можна, він і без того був не задоволеним діями П.А. Столипіна, у якого з кожним роком ставало все більше ворогів.

Проте селяни, які звикли до „ініціативи зверху” і століттями відпрацьованих життєвих дій, були не готові до „голого поля” і „голого лісу”, до повної відсутності соціальної інфраструктури, яку необхідно було їм самим створювати. А головне – вони були не готові швидко і творчо змінювати звичайний стиль господврювання, пристосовуючись до важких кліматичних умов Сибіру. Кожен шостий переселенець незабаром повернувся додому розореним.