Східнослов'янська економічна думка: eкономіка в духовно-моральному і соціокультурному вимірі. Російське економічне диво. Джерела та парадокси, страница 13

І тут, як підказують нам наші великі предки, важливо зрозуміти і прийняти до реалізації положення, відповідно до якого економічний розвиток держави, її економічна безпека, залежать, по-перше, не від економічних реформ самих по собі, а від того, яка філософія, і відповідно, економічна доктрина, закладена в їх основу, а по-друге, від духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу творців реформ і людей, що стоять біля керма влади, народу в цілому.

Лекція 6. Російське економічне диво. Джерела та парадокси

1 Особливості та результати розвитку Російської імперії в кінці ХІХ –  початку ХХ століття

2 „Складові” російського економічного дива

2.1 Населення

2.2 Промисловість і економіка

2.3 Розвиток кооперації

2.4 Фінанси

2.5 Рівень життя населення

2.6 Залізниці

2.7 Аграрництво

2.8 Робоче законодавство

2.9 Народна освіта

2.10 Земельне питання

3 Народ і інтелігенція: моральний клімат на початку ХХ століття

1 Особливості та результати розвитку Російської імперії в кінці ХІХ –  початку ХХ століття

Наприкінці ХХ ст., початку ХХІ ст. увесь світ здивували надзвичайні успіхи у розвитку економіки Східних країн – Японії, потім Китаю, інших країн. Вони увійшли в історію як „японське”, „китайське” економічне диво. Але набагато раніше світ побачив інше диво надзвичайно швидкого економічного і соціального розвитку держави, яка ще недовго до того нібито перебувала у тривалому сні. Це – розквіт Російської імперії за період кінця ХІХ –  початку ХХ ст., коли на чолі держави стояли Олександр ІІІ та Микола ІІ, який пізніше отримав назву „російське економічне диво”.

Олександр III залишив своєму синові унікальний заповіт, в якому визначив усі основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави. Ось деякі його уривки.

«…Тебе предстоит взять с плеч моих тяжелый груз государственной власти и нести его до могилы так же, как нес его я и как несли наши предки. Я передаю тебе царство, Богом мне врученное. Я принял его тридцать лет тому назад от истекшего кровью отца… В тот трагический день встал передо мною вопрос: какой дорогой идти? По той ли, на которую меня толкало так называемое «передовое общество», зараженное либеральными идеями Запада, или по той, которую подсказывало мне мое собственное убеждение, мой высший священный долг государя и моя совесть? Я избрал мой путь. Либералы окрестили его реакционным. Меня интересовало только благо моего народа и величие России. Я стремился дать внутренний и внешний мир, чтобы государство могло свободно и спокойно развиваться, нормально крепнуть, богатеть и благоденствовать. Самодержавие создало историческую индивидуальность России. Рухнет самодержавие, не дай Бог, тогда с ним рухнет и Россия. Падение исконной русской власти откроет бесконечную эру смут и кровавых междоусобиц.

Я завещаю тебе любить все, что служит ко благу, чести и достоинству России. Охраняй Самодержавие, памятуя при том, что Ты несешь ответственность за судьбу твоих подданных перед престолом Всевышнего. Вера в Бога, в святость Твоего царского долга да будет для тебя основой Твоей жизни. Будь тверд и мужественен, не проявляй никогда слабости. Выслушивай всех, в этом нет ничего позорного, но слушайся только Самого Себя и Своей совести. В политике внешней – держись независимой позиции. Помни – у России нет друзей. Нашей огромности бояться. Избегай войн. В политике внутренней – прежде всего покровительствуй Церкви. Она не раз спасала Россию в годины бед. Укрепляй семью, потому что она основа всякого государства» [1].

І цей заповіт став основою для здійснення внутрішньої і зовнішньої політики Російської імперії до лютневої буржуазної революції 1917 року.

Імператор Микола II був незвичайною особистістю: мудрим державним діячем, взірцем християнина. Государ розумів свою владу як священний обов'язок. Він писав: «Нет той жертвы, которую я не принес бы во имя действительного блага и для спасения родной матушки России». «Я питаю твердую и абсолютную уверенность, что судьба России, моя собственная судьба и судьба моей семьи находятся в руке Бога, поставившего меня на то место, где я нахожусь. Что бы ни случилось, я склоняюсь перед его волей, со знанием того, что у меня никогда не было иной мысли, чем служить стране, которую Он мне вверил» [цит. за 58, С.3].