Духовно-моральні основи розвитку соціально-економічних систем. Проблема морального чинника в економіці: історія і сучасність. Типізація соціально-економічних систем за моральним критерієм. Концепція духовно-моральної соціально-економічної системи, страница 3

Так, на жаль, ми знаємо, що історія багатства і величезних спадків деяких людей написана кров'ю і віроломством, шляхом знехтування життєвих інтересів більшості. І причини тому необхідно шукати не стільки в економіці, скільки в самій людині. Саме за її «образом і подобою» формувалося господарство і праця, розподіл, обмін і споживання, «відливалися» інституційні форми власності, економічного права, інструменти фінансової, кредитної і грошової політики.

Багато економічних категорій, наприклад, такі як власність, праця, фінанси і т.д. не можна зводити тільки до господарських відносин. Власність більш належить до сфери права, моральності, психології і соціальних відносин. Фінанси – це не просто гроші, цінні папери, як правило, віртуальні, і навіть не золото і коштовності, а, перш за все, – відносини щодо розподілу і споживання багатства.

Західна економічна наука впродовж багатьох століть, але особливо у ХVIII–ХХ ст. розглядала людину (homo economicus) як раціональну істоту, яка прагне до власного благополуччя і прибутку і геть забуває такі поняття, як мораль, любов, здатність принести жертву. При такій постановці питання економічна діяльність перетворюється на самоціль. Потім економіка і її структури починають функціонувати заради самих себе, а господарство, виходячи з під контролю моралі, може стати антилюдським. Це яскраво демонструє світова соціально-економічна криза ХХІ ст.

Але якщо людина обирає і обґрунтовує егоїстичну мету забезпечення особистого благополуччя будь-якою ціною і за чужий рахунок, необмеженого споживання непоновлюваних природних ресурсів шляхом нехтування життєвими інтересами інших людей – така мета позбавлена не тільки моральних, але і раціональних економічних підстав.

Про те, що соціально-економічний стан і розвиток визначаються, перш за все, духовно-моральними факторами, ми тепер знаємо не з чуток. Криза, що переживається пострадянськими державами, рекордна за тривалістю і глибиною соціально-економічної деградації суспільства і людини, переконливо виявляє руйнівну силу бездуховності. Як говорив один з героїв Ф.М. Достоєвського – якщо немає Бога, то дозволено все. Кризи ХХI століття також мають духовно-моральну основу.

І лише від поверхневого погляду, «за корою» господарських явищ прихована духовна суть і принципово неекономічна природа всеосяжної, системної, найбільшої за тривалістю і гостротою суспільної кризи, що переживається Росією, Україною на рубежах XX і XXI століть. Сьогодні, вже з позиції деякої історичної дистанції, можна оцінити підсумки і уроки двадцятирічного радикально-ліберального реформування російського, українського суспільства, яке відмічене важкими економічними і соціальними потрясіннями. Процес саморуйнування народногосподарського комплексу і відтворювального потенціалу досягає граничних значень. Економіка несе втрати не тільки в об'ємах, кількості, але і в якісних показниках: ефективності, продуктивності праці, наукоємності, конкурентоспроможності, не говорячи вже про соціальну справедливість і людяність.

Відбулося жахливе спотворення цілей та мотивів економічної діяльності і цінності праці. Вони все більш концентруються не на створенні корисних благ, а на отриманні прибутку, будь-якою ціною і за чужий рахунок. Рентні, статусні, спекулятивні, тіньові доходи спотворюють економіку, розгортають її убік від реального і продуктивного сектора. Творча праця з гідною оплатою підміняється на участь, як правило – злочинну, в перерозподілі і переділі власності, доходів, влади. Неприпустимо високого ступеня досягла майнова диференціація, неузгодженість економічних і соціальних інтересів суспільства, держави в цілому і переважної більшості суб'єктів господарювання.

Загрозливий характер приймає процес демографічного відтворення населення України, все більш виразно проступає нестача людських ресурсів, особливо в матеріальному виробництві. Україна вступала в смугу соціально-економічних реформ з населенням в 51,94 млн. осіб. За роки реформ чисельність населення скоротилася майже до 45,78 млн. осіб. За даними, приведеними в докладі ООН про розвиток людини 2010 р. розрив в тривалості життя української людини порівняно з аналогічним показником країн Євросоюзу перевищує 11 років, а з Японією – 14 років [33].