Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом

Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на дві державні автономії - - Лівобережну та Правобережну Гетьманщини, і ці дві половини ворогували між собою.

На початку 60-х рр. ХУП ст. загострюється соціальне становище в Україні. Безперервні воєнні дії впродовж 13-14 років вкрай виснажили український народ. Люди морально втомилися віз безладдя, грабунків, війн, злиднів. Господарства козаків, селян, городян опинилися у занепаді. Ідеї соціальної рівності та державної самостійності поступово звільняли місце прагненню до індивідуального виживання або збагачення. На цьому тлі козацька старшина привласнила собі промисли, землі, млини, села і міста, примушуючи ветеранів визвольних змагань працювати на себе. Козацька верхівка, яка поступово перетворилася у «нових феодалів», намагалася здобути для себе права шляхетської верстви. Але Московське царство не поспішало задовольнити всі вимоги козацької верхівки. Московське царство було збудовано на тоталітарних принципах монархічної влади на відміну від Речі Посполитої — «шляхетської республіки», де головною верствою в управлінні державою була шляхта, де шляхті були надані великі права.

Частина козацьких «нових феодалів», особливо із Правобічних козацьких полків, де козаки були спадкові та заможні, вже з кінця 50-х рр. ХУП ст. шукала компромісу з Річчу Посполитою. В той же час козаки Лівобічних полків, де більше було малозаможних козаків, що покозачилися тільки у 1648—1654 рр., виступали за орієнтацію на Москву та були невдоволені політикою козацької верхівки Правобіччя, яка висувала в козацький уряд заможних «нових феодалів» із оточення Ю. Хмельницького та І. Виговсько-го. Москва використала соціальну та територіальну конфронтацію між козацькою елітою Лівобережжя та Правобережжя України, загострюючи конфлікт соціальною риторикою та обіцянками.

Москва активно втручалася у правове й економічне становище українських міст. Міський патриціат прагнув зберегти статус міст від зазіхання козацької старшини, що претендувала на міські доходи. Міський патриціат почав шукати захисту у московського царя, який всупереч договору 1654 р. підтримав вольності Києва, Переяслава, Ніжина та інших міст. У містах Гетьманщини в 60-ті рр. XVII ст. стали хазяйнувати та вершити суд московські воєводи. Москва створювала собі новий імідж захисника інтересів українських городян від козацької верстви, сіючи розбрат між міським самоуправлінням та гетьманською владою.

На гетьмана Москва почата нацьковувати і козаків Запорозької Січі, козаків Лівобічних полків (з 1656 р.). Московські дипломати вважали, що в «українському питанні» треба підтримувати сепаратиські, анархічні, соціальне орієнтовані елементи проти центральної влади гетьмана і старшини.

На початку 60-х рр. ХУП ст. загострюється соціальне становище в Україні. Безперервні воєнні дії впродовж 13-14 років вкрай виснажили український народ. Люди морально втомилися віз безладдя, грабунків, війн, злиднів. Господарства козаків, селян, городян опинилися у занепаді. Ідеї соціальної рівності та державної самостійності поступово звільняли місце прагненню до індивідуального виживання або збагачення. На цьому тлі козацька старшина привласнила собі промисли, землі, млини, села і міста, примушуючи ветеранів визвольних змагань працювати на себе. Козацька верхівка, яка поступово перетворилася у «нових феодалів», намагалася здобути для себе права шляхетської верстви. Але Московське царство не поспішало задовольнити всі вимоги козацької верхівки. Московське царство було збудовано на тоталітарних принципах монархічної влади на відміну від Речі Посполитої — «шляхетської республіки», де головною верствою в управлінні державою була шляхта, де шляхті були надані великі права.

Не тільки Московське царство, але і Річ Посполита та Османська імперія (Туреччина) активно втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганнями політичних лідерів підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою: Московським царством, Річчю Посполитою, Османською імперією (Туреччиною). Українські політичні лідери цього періоду були, здебільшого, людьми вузьких поглядів, і не могли здобути широкої народної підтримки щодо своєї політики. Лише гетьман П.Дорошенко намагався вивести Україну із занепаду, вибороти незалежність та єдність козацької держави.

Руїна мала характер внутрішньої громадянської війни з елементом іноземних інтервенцій. Рушійною силою цієї війни були козаки, що воювали за спадщину Хмельницького. На початку Руїни боротьбу за спадщину «батька Хмеля» очолили його родичі або люди з його найближчого оточення (Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Тетеря, Я. Сомко, І. Брюховецький, І. Богун).