З початку XVIII ст. йшов постійний процес погіршення становища реєстрового козацтва. Козаки втратили такі важливі політичні прерогативи як право обирати старшину, брати участь у радах. Відбуваючи тривалу й виснажливу службу власним коштом, козаки часто залазили у борги. В результаті багато хто з них продавали свої наділи кредиторам із середовища старшини. Лише небагатьом козакам щастило досягти титулу старшини. З занепадом козацтва у XVIII ст. більш ніж вдвічі скоротилася його чисельність.
Постійно погіршувалось становище селян, вільні селянські поселення почали відписувати із земельного фонду Гетьманщини землевласникам із старшини. Спочатку ці власники збирали скромну орендну плату й зобов'язували селян виконувати не дуже обтяжливі роботи. Але потім трудова повинність набула постійного характеру, сягнула двох днів на тиждень. Всього через одне покоління середня тривалість панщини зросла до трьох — чотирьох днів на тиждень. У період війни селянство мало постачати імператорське військо провізією, постоєм, утримувати шляхи, мости. Старшина поступово обмежувала права селянських переходів. За законом 1727 р., лишаючи своїх феодалів, селяни втрачали право на майно, що їм належало на старому місці. Останній крок у справі закріпачення селян було зроблено у 1783 р., коли було заборонено лівобережним селянам за будь-яких обставин лишати своїх феодалів.
Вступ у російське підданство дав більшості городян особисту волю, тому що із вигнанням польської шляхти міста вийшли з-під її феодальної влади. У містах, що управлялися за магдебурзьким правом, міщани мали податковий та судовий імунітет, пільги із занять ремеслами та торгівлею, право обирати магістрат (орган місцевого самоврядування). У Гетьманщині магістрати виникли у ХУП ст. (Полтава, Чернігів, Стародуб), на Слобожанщині у 1724 р. (Харків, Ізюм, Суми). З 1785 р. у Лівобережній Україні внаслідок створення міських дум за магістратами залишилися тільки судові функції. Поряд з магістратами у невеликих містах та містечках Гетьманщини (Гадяч, Лубни, Ніжин) сформувалися ратуші (орган міського самоуправління). З 1727 р. до компетенції ратуш належали судові та фінансові справи міст.
У полкових містах існували обмеження прав городян, полкові уряди визначали для городян розміри податків. В Гетьманщині міщани зазнавали дискримінації, вони були не лише політичне безправними, а й перебували в економічно невигідному становищі. Звільнені від податків козаки могли без всякого мита продавати свій крам в містах, в той час як міщани змушені були сплачувати податки, щоб забезпечити грошима скарбницю міста. Тому вони нерідко мали менше крамниць у власному місті, ніж козаки й солдати. За таких обставин у більшості міст Лівобережжя проживала невелика кількість люду — 3-5 тис.
Однак на підйомі були такі великі міста як Київ (завдяки своєму значенню як адміністративного, військового, торговельного й культурного центру та магдебурзькому праву), Стародуб та Ніжин
(завдяки близькому розташуванню до російських торгових центрів). Особливо вражаючим явищем в кінці XVIII ст. став справжній бум виникнення і зростання міст у Південній Україні.
§ 2. Північна війна, її наслідки для державності України
Державна діяльність гетьмана Мазепи
Протягом майже всього гетьманування Іван Мазепа (1687-1708) проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. Довгий час він залишався прихильником союзу Гетьманщини з Москвою, аж доки імператор Петро Перший не вирішив значно обмежити прояви української державності.
Мазепу відразу ж після його обрання гетьманом було пожаловано титулом «гетьмана обох сторін Дніпра» (Лівобережжя та Правобережжя).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.