Поширення на Лівобережжя України російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян. У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів — Лівобережне селянство ставало юридично закріпаченим.
Найбільший загін нескорених запорожців (до 10 тис. козаків) знайшов собі притулок на турецькій території. Діставши дозвіл (від турецької влади) оселитися спочатку на березі Дністра та біля Хаджибею (Одеси), запорожці згодом переселилися у гирло Дунаю (біля Ізмаїлу), де вони заснували Задунайську Січ. У 1828 р. частина задунайських козаків повернулася до Російської імперії.
У 1783 р. російський уряд повергає решту колишніх запорожців на землі між річками Південний Буг та Дністер та засновує нове козацьке військо з обмеженим самоврядуванням «Кош вірних козаків» «Чорноморське козацьке військо». Це військо зберігало автономні традиції Запоріжжя аж до свого переселення на Кубань (Північний Кавказ) у 90-х рр. XVIII ст. У 1787-1803 рр. на Запорозьких землях було відновлено Катеринославське козацьке військо, яке згодом, у 1803-1817 рр., трансформувалося у Бузьке козацьке військо.
Особливості суспільно-політичного устрою Слобожанщини
З другої половини XVII ст. почалося активне заселення теренів Слобідської України українськими козаками та селянами. У середині XVII ст. на Слобожанщині були засновані міста: Острогозьк, Суми, Харків, Охтирка, Ізюм, затвердився автономний полково-сотенний козацький устрій та адміністративний поділ на 5 козацьких полків. У руках полкової та сотенної адміністрації знаходилася місцева влада. Було створено Острогозький, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Харківський полки, встановлювалася спадковість поміж полковою організацією Лівобережжя та Слобожанщини, полкова система останньої стала продовженням полкового устрою першої половини XVII ст.
Слобідські козацькі полки мали автономію, що була підтверджена царем Московським. У адміністративних та військових справах полкова козацька адміністрація Слобожанщини була підвідомча Білгородському або Харківському (тільки Харківський полк) російським воєводам, а через них — Розрядному приказу Московського царства. З 1688 р. Слобожанщина була переведена до Великоросійського відділу Посольського приказу Московського царства. За часів Петра І Слобожанщина була приєднана до Азовської губернії. Білгородські воєводи (російські князі або бояри) стверджували вибори слобідських полковників, пропонували на полковників своїх кандидатів.
На чолі полкового уряду стояли виборні полковники та полкова старшина. Полковників вибирала старшина на необмежений час. Полковник керував господарством полку, його теренами, роздавав вільні землі, відав всіма військовими та адміністративними справами, затверджував судові постанови. Полкову старшину складали: полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий, два писаря. В сотнях були сотенні уряди, що складалися із сотника, отамана, осавула, хорунжого, писаря. Справи судові вирішувалися у полковій та сотенних ратушах.
Влада полкової організації поширювалася на ратушні міста Слобожанщини. Ратушні міста знаходилися на теренах полків та не мали привілею магдебурзького права.
У 1732 р. козацька автономія Слобожанщини була суттєво обмежена, а козацькі полки були перетворені на загальновійськові драгунські полки. У 1742 р. слобідським полкам була повернута автономія та козацький устрій. Прагнення Слобідської України приєднатися до Гетьманщини уряд Російської імперії не підтримав, навпаки, надав командуванню російських військ надзвичайні повноваження в управлінні козацькими полками. Після хвилі адміністративних та військових реорганізацій (підпорядкування полків губернському керівництву, створення бюрократичних наглядацьких структур) у липні 1765 р. слобідське козацтво та автономія Слобідської України були ліквідовані, та була створена Слобідсько-Українська губернія. Козаки були переведені у селянський стан, а з козацьких полків були сформовані гусарські полки.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.