Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом, страница 13

Гетьман Д.Апостол енергійно взявся впоряджати внутрішні справи України. Він продовжив реформу системи судочинства, вжив заходів щодо формування бюджету Гетьманщини і насичення державної скарбниці, оскільки на цей час вичерпався фонд громадських та рангових земель. Апостол провів їх ретельну ревізію, впорядкував систему землеволодіння в Гетьманщині та відновив фонд рангових земель. Гетьман обстоював інтереси української торгівлі, захищаючи інтереси купців від нерівноправного суперництва з росіянами, скоротивши обтяжливі експортні мита, накладені російськими чиновниками. Відвоювавши право призначати Генеральну канцелярією та полковників, Апостол зменшив кількість чужинців у своїй адміністрації, поставив під свою юрисдикцію Київ, що довго перебував під владою російського губернатора, почав проводити кодифікацію права на Лівобережній Україні. Вражаючим прикладом зміцнення Гетьманщини стало повернення навесні 1734 р. в Україну запорожців, які після зруйнування Січі Петром І в 1709 р. жили у вигнанні на території, підвладній Кримському ханству.

Після смерті Д.Апостола нова російська імператриця Анна Іоа-нівна заборонила вибори гетьмана. Для управління Україною було запроваджене «Правління гетьманського уряду» (1734-1750) фактично це була нова Малоросійська колегія. Цей урядовий орган складався з трьох російських офіцерів і трьох українських старшин. Формально члени правління мали рівні права, але його головою поступово стає російський князь О.Шаховський, що з часом здобув необмежену владу у Гетьманщині, його влада поширювалась і на Слобожанщину.

Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Лівобережжя України слугувало плацдармом імператорського війська, до війська було мобілізовано десятки тисяч українських козаків і селян. До того ж під час війни Гетьманщина змушена була утримувати власним коштом до 75-ти російських полків (що коштувало 1,5 млн карбованців, що в 10 раз більше за її річний бюджет). Зміни в російській політиці щодо України стали можливі тільки після смерті імператриці Анни Іоанівни, коли російський престол зайняла Єлизавета Петрівна. В 1744 р., під час подорожі цариці по Україні, старшина звернулася до неї з проханням про відновлення гетьманства. Відповідь імператриці була позитивною, однак вона тимчасово відклала справу. З Гетьманщини було виведено російські війська, а «Правління гетьманського уряду» поступово розпущено. У 1750 р. у Глухові 22-річний Кирило Ро-зумовський був проголошений новим гетьманом.

Ліквідація Гетьманщини, Запорозької Січі та козацького устрою на Лівобережній Україні. Подальша доля козацтва

Гетьмалування Кирила Розумовського (1750-1764) стало останнім періодом існування автономної Гетьманської держави у складі Російської імперії. Завдяки своєму впливові при дворі у Петербурзі К. Розумовський добився значних поступок з боку царського уряду: були повернуті всі рангові маєтності «на булаву», відновлено право самостійного фінансового управління в регіоні, відкликані російські сановники з старшинської адміністрації, генерального суду, а також скасована канцелярія міністерського правління. Зносини з Україною були передані з Сенату до Колегії закордонних справ, під владу гетьмана повернулися Київ і Запоріжжя, відновлено Київську митрополію. Незважаючи на те, що між гетьманом і урядом Росії не було укладено ніяких «статей» — угод чи договору, гетьман на свій розсуд розширював автономне управління Української держави. У 1763 р. Розумовський розпочинає організовувати окрему систему судочинства, розпочав судову реформу. Розумовський здійснив модернізацію козацького війська шляхом систематизації його вишколу. Планувалося заснувати університет, охопити початковою освітою всіх козацьких синів.

Навіть у сприятливий для автономії Гетьманщини час правління Єлизавети Петрівни форсувалися деякі централізаторські заходи імперії. Так, в 1754 р. бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, а митні кордони між Україною і Росією скасовано. Коли Розумовський попросив дозволу встановити дипломатичні стосунки з європейськими дворами, його петицію було відхилено. Очевидним були певні рамки, в яких українцям дозволялося вести власні справи.