Суспільно-політичний лад західноукраїнських земель наприкінці ХУП-ХУШ ст. Південна Україна, Правобережжя, Буковина, Закарпаття у XVIII ст.
Правобережна Україна після поразки державницьких змагань гетьмана Мазепи виявилася ізольованого від Гетьманської держави, хоча значна частина території Правобережної України була центром держави Хмельницького. Після її політичного розколу у 60-х рр. XVII ст. землі, які відійшли під управління Правобережного гетьмана, стали називатися «тогобічними», «чигиринськими», а трохи згодом - «польською» Україною. За міжнародними договорами останньої чверті XVII початку XVIII ст. правовий статус Правобережжя постійно змінювався. Розділивши ново-створену козацьку республіку, кожна з сусідніх країн — Річ Посполита, Московське царство та Османська імперія - - намагались вирішити проблему її «спадщини» на свою користь. Однак елементи козацької державності на теренах Київщини, Поділля, Волині проіснували до 1714 р., коли тут було повністю знищено козацький устій і у повному обсязі відновилася унітарна влада Речі Посполитої.
Внаслідок виселення козаків з теренів Правобережжя у 1711-1714 рр. українське населення Правобережжя втратило еліту — козацьку старшину. Стара українська шляхта виродилася, поко-зачилась, перейшла до Гетьманщини, або спольщилась, прийнявши католицьку віру. Незначний відсоток православного духовенства не міг протистояти католицизму та краще організованому на Правобережжі греко-католицькому духовенству. Міщан-українців було замало, щоб впливати на політичний розвиток міст. Найбільша соціальна верства - - селяни - - була частково вільною, але процеси так званого «другого закріпачення» дедалі обмежували їхні права. Поляки зайняли провідні позиції у політичному, культурному та економічному житті Правобережжя. Основний земельний фонд Правобережжя належав польським магнатам і шляхті. Магнати володіли 70 % всіх дворів і відповідною кількістю земельної площі, тоді як дрібна шляхта — лише - - 2-3 %. Велетенські розміри магнатських латифундій та малоземелля шляхти породжували характерну для Правобережжя деталь: великі землеволодіння використовувались не прямо, а через оренди, мусили задовольняти апетити цілої піраміди власників. Після років «козацьких війн», що призвели до господарського занепаду та знелюднення Правобережжя польські магнати та шляхта дбали про їх заселення. Поміщики практикували оголошення «слобод», за якими селяни, що оселялися на панській землі, на певний час звільнялися від усяких повинностей. Спочатку повинностей від них не вимагали, але поступово пільгові роки минали і впроваджувалася панщина. Запровадження слобод стало оптимальним рішенням у відродженні економіки краю.
У політичній мережі Речі Посполитої українським землям відводилася роль колоній у провінціях Малої Польщі. На Правобережжі України, на Волині та на Східній Галичині влада Речі Посполитої зберегла старий поділ на воєводства, повіти, староства. Галичина входила у склад Руського та Бельзького воєводств, Волинь — у склад Волинського воєводства, Правобережжя — Київського, Брацлавського та Подільського воєводств. Еволюція органів управління привела до «шляхетської демократії», коли провідна роль в державному управлінні перейшла до шляхетських станових структур, розширилися функції локального сеймиково-го самоврядування. У своїх володіннях магнати і шляхта виступали як юридичне правові господарі.
На початку XVIII ст. суттєвим елементом політичного життя у Речі Посполитої стали конфедерації — об'єднання шляхти воєводств та земель. Конфедерація обирала свої керівні органи генеральності та Вільні ради, що відповідали сейму. У Східній Галичині 50 міст продовжували користуватися Магдебурзьким правом, а Львів отримав привілей посилати своїх послів до сейму Речі Посполитої.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.