Найбільшим ударом для українців стало запровадження царем у 1722 р. Першої Малоросійської колегії (центральний орган російської адміністрації у Гетьманщині, що існувала з 1722 р. по 1727 р.), яка дістала право ділити з гетьманом владу. Слід зауважити, що за весь час гетьманування Скоропадського Петро Перший так і не спромігся підтвердити договір 1654 р. в повному обсязі, обмежившись тільки запевненнями загального характеру,
що договір діє. В цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Імперському Сенатові, у військових - - головнокомандувачу російськими військами в Гетьманщині. Перша Малоросійська колегія складалася з шести російських урядовців, які постійно перебували в Україні, її безпосередні функції (нагляд за всією діяльністю гетьмана, генеральних, полкових та сотенних старшин, дозвіл на видачу розпоряджень по управлінню краєм, стягнення податків, роздача земель російським генералам та офіцерам, обмеження автономії Гетьманщини тощо) передбачали її статус як вищої апеляційної інстанції (апеляційні справи, що розглядалися Генеральним військовим судом Гетьманщини, у полкових та ратушних судах) на території регіону. Це ще більше зміцнило позиції російських сановників та царського уряду в Україні. Гетьман поїхав до Санкт-Петербургу просити царя переглянути цю справу про колегію, проте Петро Перший відмовив йому.
Після смерті Скоропадського Петро Перший взагалі заборонив вибори наступного гетьмана, пояснивши це відсутністю достойної кандидатури. Наказним (у сучасному розумінні слова: виконуючим обов'язки) гетьманом старшина призначила Павла Полуботка (1722-1723). Ставши гетьманом, Полуботок очолив старшинську опозицію і всіляко намагався протидіяти Малоросійській колегії, та президенту колегії Вельямінову. Полуботок реорганізовує українські суди на засадах колегіальності, призначає інспекторів для нагляду за виконанням його наказів.
Розв'язуючи сам українські справи, а не полишаючи їх на розсуд чиновників з Малоросійської колегії, Полуботок вибивав ґрунт з-під ніг цього урядового органу. Полуботок за свою незалежну діяльність потрапляє до Петропавлівської фортеці у Петербурзі, де після моральних та фізичних страждань помирає (1724). Імператор придушив спробу угруповання козацької старшини на чолі з Полуботком обстояти свої політичні та соціальні права. Із смертю Полуботка Малоросійська колегія дістала повну свободу дій у Гетьманщині. Генеральна військова канцелярія була перетворена в дорадчий орган, її розпорядження набували сили тільки після візування в Малоросійській колегії. Колегія зосередила в своїх руках збирання податків, що відправлялися у царську казну. В 1724 р. президент колегії повідомляв про підвищення податків на 600 % порівняно з попередніми, отримуваними від Гетьманщини царським урядом.
В 1727 р. Малоросійська колегія припинила своє існування. Українцям було дозволено обрати собі гетьмана. У жовтні 1727 р. гетьманом став миргородський полковник Данило Апостол. Вже під час першої поїздки до столиці в 1728 р. Апостол подав петицію про поновлення березневих статей Хмельницького. У відповідь царська канцелярія ухвалила «Решительньїе пунктьі», що стали своєрідною конституцією Гетьманщини аж до кінця її автономії. Вони були далекими від статей Хмельницького, значно звужуючи компетенцію місцевого самоуправління, але все-таки враховували деякі домагання української старшини. Зовнішні зносини за цими пунктами Гетьманщини могла мати тільки з Річчю Посполитою та Кримським ханством, та й то з відома царського резидента. Українське військо під час війни мало підлягати російському командуванню, сотенна старшина затверджувалася гетьманом, а генеральна — імператором. В Україні створювався генеральний суд з шести осіб, причому троє з них могли бути росіянами. Треба вказати на позитивне значення самого факту підписання статей — угоди між гетьманським і царським урядами.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.