Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом, страница 2

Козацькі загони Правобережних гетьманів воювали з козацькими загонами Лівобережних гетьманів, а проти гетьманів Лівобережжя та Правобережжя виступала «третя сила» — запорожці, козаки П.Дорошенка, самопроголошені гетьмани. Українські землі були розірвані на шматки (мікродержави) та втрачали свої права, що були виборені за часів революції Богдана Хмельницького. Головними вимогами більшості населення були прагнення до політичної свободи,  державної незалежності України,  до соціальної рівності.

Політика Московської держави була спрямована на обмеження прав Гетьманщини на самоврядування, знищення її організаційних форм, встановлення для всієї країни уніфікованої системи органів державної влади. Ганебні Переяславські статті Ю. Хмельницького вже твердили, що обрання гетьмана України залежить від волі московського царя, Київський митрополит підпорядковувався Московському патріархові. Ці статті не викликали особливого захоплення в Україні і стали джерелом майбутніх конфліктів і ворожості до Москви.

У 1663 р. гетьман Брюховецький уклав із Москвою Батуринські статті, за якими гетьманська влада зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні, створювалися обмеження для українських купців у торгівлі із Москвою. У 1665 р. гетьман Брюховецький підписав Московські статті, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, посилювалася військово-адміністративна та фінансова залежність Гетьманщини від московського уряду, гетьманському уряду заборонялися дипломатичні зносини з іншими державами. Обмежувалися права вільного обрання гетьмана, вибори якого могли відбуватися тільки лише з дозволу царя, в присутності московських послів. Збільшувалася кількість московських військ у Гетьманщини, а гетьманський уряд зобов'язувався постачати війську безкоштовні харчі. Військові гарнізони московських військ стали розміщувати у Києві, Каневі, Кременчуці, Новгород-Сіверсько-му, на Запоріжжі, у полкових містах. Московські воєводи за статтями 1665 р. стали збирати у скарбницю Москви податки з українського населення (за винятком козаків). З цього часу фактично лише козацький стан Гетьманщини зберіг автономні права. Землі та міста Гетьманщини проголошувалися володінням Московських царів. Українська автокефальна православна церква переходила у підпорядкування московського патріарха. Українським містам (Києву, Чернігову, Переяславу та інш.) царський уряд підтвердив магдебурзькі права, що ще більше відірвало міста від структури Гетьманщини.

Суттєво обмежував державність Гетьманщини створений у Москві у 1662 р. Малоросійський приказ. Малоросійський приказ (державна установа Московського царства «Приказ Малия Росія», що діяла до 1722 р.) вирішував питання взаємовідносин царського уряду з Гетьманщиною, управління приказом здійснював цар. Через діяльність приказа, часто порушуючи умови Березневих статей, царський уряд здійснював зв'язки з адміністрацією гетьмана, мав право затверджувати претендентів на гетьманство, призначав воєвод в українські міста, контролював внутрішню та зовнішню політику гетьманського уряду, стежив за діяльністю православної церкви у Гетьманщині, збирав відомості про політичну ситуацію в Україні, відав питанням розміщення російських військ у Гетьманщині, спорудженням фортець та укріплень, розглядав справи злочинів службових осіб.

У 1665-1666 рр. у всіх великих містах Гетьманщини були розташовані московські гарнізони, царські воєводи захопили у свої руки судові функції, збирання податків, грошові збори з купців у містах. Все це привело до загального повстання на Лівобережжі проти московських воєвод. В 1668 р. І. Брюховецький вирішив перейти на бік повсталих та очолити рух проти влади Москви у Гетьманщині. На козацький раді у Гадячі (1668) Брюховецький вивів Гетьманщину з-під зверхності Московського царства.

Державницька діяльність гетьмана П. Дорошенка. Андрусівське перемир'я та Вічний мир (1667). Бучацька угода(1672)