Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом, страница 4

У 1674 р. військо Лівобережного гетьмана І.Самойловича та московське військо вторглося на терени Правобережжя і обложили гетьманську столицю Чигирин. Проте турецько-татарське військо допомогло Дорошенкові відбити наступ зі Сходу. Але авторитет П.Дорошенка впав з причини хазяйнування турок та татар на українських землях. Восени 1675 р. на козацькій раді у Чигирині Дорошенко склав гетьманські клейноди та присягнув на вірність московському цареві.

У 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманської булави на користь Лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687). Невдало закінчилася ще одна спроба Ю. Хмельницького, обраного гетьманом за допомогою Туреччини (1677-1681), утвердитися на Правобережній Україні.

Політика Запорозької Січі. І. Сірко

Січове козацтво з другої половини XVII ст. вже не стоїть на авансцені політичних, релігійних, соціальних справ України. Запорожці все більше зосереджуються на своїх власних справах -справах ізольованого козацького братства. У 1667 р. Запорозькі землі потрапили під подвійний контроль Речі Посполитої та Московського царства, а у 1686 р. вони цілковито перейшли під владу московського царя.

Лівобережні гетьмани вважали Січ своєю підлеглою територією, проте це питання так і не було однозначно розв'язане. Запорожці часто вступали у конфлікти з гетьманською адміністрацією, з кожною країною, що намагалася їх підпорядкувати. Типовим запорозьким отаманом був Іван Сірко, що зажив слави безстрашного ватажка козаків. Проте, нерідко Сірко нехтував, а то й загострював деякі політичні проблеми, що стояли перед українською спільнотою.

Кошовий отаман Січі Іван Сірко у 60-ті-70-ті рр. ХУП ст. вирішував внутрішню та зовнішню політику Запоріжжя (він обирався на посаду кошового отамана 8 разів). У 1663-1664 рр. кошовий отаман Сірко вів «промосковську» політику та спрямовував військо запорізьке проти Кримського ханства, військ Речі Посполитої, Правобічних гетьманів. У 1667 р. Сірко активно виступив проти Андрусівського миру, мав намір скинути московське управління в Україні. У 1668 р. Сірко підняв повстання у Харківському козацькому полку, підтримав гетьмана П.Дорошенка у його боротьбі за незалежність та єдність українських земель.

Але у 1669 р. опинившись на Запоріжжі, Сірко очолює виступ проти гетьмана Дорошенка, виступаючи проти союзу козаків з Туреччиною та Кримським ханством. У 1673 р. Сірко переходить до «промосковського» табору. У 1674-1678 рр. Сірко відзначився як організатор походів проти татар (на Очаків, Ізмаїл, Перекоп), проти військ Ю. Хмельницького та турецьких військ. Життя І. Сірка відбиває важкий пошук національної ідеї, шляху, який би привів до державності, соціальної злагоди, перемоги над ворогами.

На початку 70-х рр. XVII ст. запорозькі козаки, невдоволені союзом П.Дорошенка з Туреччиною, активно втручалися у політичну боротьбу в Україні. Вони виставили свого кандидата — Петра Суховія (Суховієнко) на гетьманство Україною. Суховій почав війну проти гетьмана П. Дорошенка. У 1681 р. Суховій на чолі запорізьких козаків намагався вибороти гетьманську владу у гетьмана Лівобережної України І. Самойловича.

Запорозька Січ до 1709 р. знаходилася на острові Чортомлик, на Дніпрі. Після переходу запорожців на чолі із кошовим отаманом К. Гордієнком на бік гетьмана Мазепи, російське військо зруйнувало Січ, а запорожці були поставлені поза законом. Запорізька державність була позбавлена своєї території, але Запорізьке військо сформувало нову Січ на р. Кам'янці. У 1711 р. російські війська зруйнували і це козацьке укріплення. За згодою з владою Кримського ханства та Туреччини запорожці оселилися на теренах Кримського ханства в Олешках (Олешківська Січ 1711-1734), де вони відновили своє військо та автономний устрій. У 1734 р. уряд Російської імперії дозволив повернутися запорізьким козакам на землі Запоріжжя та відновив їхні привілеї та автономію. На р. Підпільній була збудована Нова Січ (1734-1775). Нова Січ, відтворюючи основні ознаки свого укладу, змушена була змиритися з присутністю російського гарнізону, адміністративним контролем київського генерал-губернатора.