Руїна — період історії України (1663-1687), що відзначався розпадом української державності та загальним занепадом, страница 6

Гетьман не був єдиновладним правителем, його владу обмежувала військова рада (рада генеральної старшини), що санкціюва-ла договори і обирала гетьмана, обирала генеральний уряд. Рада генеральної старшини збиралася декілька разів на рік для вирішення найважливіших питань. У 1720-1764 рр. генеральний уряд був перетворений у військову канцелярію. Гетьманськими столицями у різні часи були: Батурин (1669-1709, 1750-1764), Глу-хів (1709-1750).

На Лівобічній Україні у другій половиш ХУІІ-ХУІІІ ст. полковий устрій зберігся у вигляді поділу Гетьманщини на 10 війсь-ково-адміністративних полків (Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Стародубський, Чернігівський, Гадяцький). Полковник, як головний адміністратор у своєму полку (на теренах полку), користувався єдиноначальною владою та не рахувався із полковою владою. У XVIII ст. сформувалися полковницькі династії. Полковий уряд з 1715 р. було позбавлено права обирати полковників та полкову старшину.

Для свого розвитку українська держава повинна була розв'язати такі завдання: забезпечити союз із Московською державою як з рівною, добитися повної самостійності, приєднати Правобережні і Західні землі України, усунути небезпеку нападів кримських і турецьких військ і відкрити доступ до Чорного моря. Але внаслідок наступу царату на вільності України система управління Гетьманщиною поступово змінювалися.

На соціальний розвиток Лівобережної України другої половини XVII ст. - - XVIII ст. впливали наслідки революції Б. Хмельницького та процеси, що відбувалися в Московській державі та європейських країнах. Козацька старшина, українська шляхта збільшували свої землеволодіння за рахунок рангових земель, по-жалувань гетьмана, займанщини, купівлі, а то й загарбання селянських і козацьких земель. Царський уряд підтверджував гетьманські універсали про роздачу земель, жалував українській старшині земельні володіння з містами і селами. Посилилося гноблення селян, які повинні були відбувати «звиклоє послушенство». Зменшилася кількість реєстрових козаків, які поступово ставали залежними від старшини.

Протягом XVIII ст. в Гетьманщині поглиблювалася майнова нерівність, станове розшарування суспільства. На верхівці соціальної структури утвердилася новонароджена козацька знать, клас феодалів у Гетьманщині поповнився за рахунок козацької старшини. Козак, обраний на посаду в уряді, діставав шляхетські права. Верхівку складало бунчужне товариство — особи з близького оточення гетьмана, що захопили спадкові маєтності. З часом до цієї групи почали входити усі, хто перебував у генеральній старшині чи на посадах полковників. Наступна група— значкове товариство, складалася з оточення полковників та генеральних старшин.

Глухівські статті (1669) підтвердили вольності феодалів у Гетьманщині, але старшина постійно вимагала визнання за нею дворянських прав. Старшина отримувала рангові маєтності за службу відповідно до посади, що поступово переходили у спадок. У 1767 р. були підтверджені вільності українського шляхетства, рівність його прав із правами дворянства.

Перетворення старшини на відособлений стан (сама вона себе титулувала шляхтою, пізніше дворянством) означало перемогу елітаризму в Гетьманщині. Із дворянським титулом з'явилися й земельні маєтки. Старшині їх дарували гетьмани й царі. У багатьох випадках урядники незаконно привласнювали закріплені за їхніми посадами землі, 1 % населення володіли майже 50 % землі. Кілька родин, особливо тих, з яких походили гетьмани, полковники та члени генеральної старшини, завдяки своєму впливові та зв'язкам отримували величезні земельні латифундії. Наприклад, Мазепа володів майже 20 тис. маєтків, Скоропадський - 19 тис., Апостол — 9 тис. Оформлюються старшинські династії. Маєтність середнього представника старшини являла собою один маєток із ЗО селянами. Козацька старшина однаково визискувала і селян, і козаків. Від селян вона вимагала оброків, панщини, особистої служби, а у зубожілих козаків купувала або відбирала землю, намагаючись обкласти їх такими ж повинностями, як і селян.