Принципи организації виробничого процесу, типи виробництва. Організація виробничого процесу у часі та просторі. Система управління якостю продукції (Глави 8-11 навчального посібника "Організація, планування та управління на приладобудівних підприємствах), страница 19

          У цільовій підсистемі “Управління якістю продукції” встановлені такі спеціальні функції управління: прогнозування технічного рівня та якості продукції, планування підвищення якості, нормування вимог до його рівня, оцінка рівня (вивчалась у курсі економіки), контроль, облік та аналіз якості продукції. Прогнозування технічного рівня та якості продукції на перспективний період для задоволення перспективних вимог споживача здійснюється силами підприємства або галузевого НДІ. Прогноз комплексного показника технічного рівня чи якості являє собою аналітичну залежність його від одиничних показників якості. Результати прогнозу використовують як базу для створення продукції, яка відповідає рівню кращих світових досягнень або перевищує їх. Планування підвищення якості продукції являє собою короткостроковий прогноз технічного рівня та якості продукції у планах економічного і соціального розвитку підприємства, розробку заходів щодо підвищення якості з встановленням строків їх виконання, розрахунок доходу та економічного ефекту від підвищення якості продукції (його можна виконати за схемою, наведеною у розд. 1). Функція обліку і контролю полягає у контролі якості виготовлення продукції, дотримання технологічної дисципліни, контролі (атестації) технологічного обладнання та оснащення. Аналіз якості проводиться з метою виявлення джерел браку, дефектів, відмов і рекламацій замовника продукції.

          У найрозвиненіших капіталістичних країнах (США, Франція, ФРН та ін.) впроваджена система тотального забезпечення якості (ТЗЯ), яка пройшла експериментальну перевірку ц Японії. Основна мета системи ТЗЯ – посилення конкурентоспроможності товарів – досягається практичною реалізацією комплексу таких принципів.

1.  Забезпечення постійної відповідальності продукції запитам споживача.

2.  Зосередження зусиль на запобіганні проблемам, а не на їх усуванні (у японських фірмах в середньому 60% витрат на забезпечення якості спрямовується на запобіжні заходи, 30% - на здійснення контролю якості, 7% - на усунення браку з внутрішніх причин, 3% - на усування браку, викликаного зовнішніми причинами).

3.  Ринкові переваги продукції за рахунок її особливої якості та упаковки.

4.  Оцінка діяльності всіх підрозділів та служб підприємства за критеріями якості.

5.  Персональна відповідальність та самоконтроль кожного працівника з урахуванням  колективних оцінок та думок.

У розвинених країнах організація гуртків контролю якості (ГКЯ) розглядається як обов’язкова складова ТЗЯ. Цей організаційний резерв зростання якості являє собою форму низового громадського контролю працівниками одного підрозділу якості продукції та факторів, які її формують. ГКЯ, як правило, включають 5-10 чоловік, керівником групи здебільшого призначається керівник підрозділу. Члени гуртка самостійно обирають тему розробок, а вище керівництво виступає перед членами ГКЯ з проблемними доповідями. Робота груп якості висвітлюється на спеціальних стендах. Найбільш вдалі розробки преміюються, премія розподіляється між членами ГКЯ.

Розробки, що проводяться у гуртках, спрямовані на поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації працівників, раціоналізацію технологічних процесів, удосконаленню стилю керівництва. Менеджери багатьох фірм вважають, що ГКЯ допомагають створити на підприємствах атмосферу співдружності.

Економічний ефект, отримуваний від реалізації пропозицій членів ГКЯ, приблизно втричі перевищує витрати, пов’язані з їх діяльністю. Організація ГКЯ вимагає високого рівня керівництва ними, наявності конкретних річних планів розробок і певних цілей. Слід визначити, що у нашій країні існує деякий досвід роботи ГКЯ, але можна з певністю стверджувати, що цей метод підвищення якості використовується не повною мірою.

Багато з того, що розглянуто вище, передбачено принципами організації вітчизняних систем управління якістю продукції (Саратовською, Львівською та ін.), високо оцінено за кордоном і реалізовано у міжнародних стандартах, однак широке застосування цих систем у промисловості не завдало потрібного впливу на зростання якості продукції, оскільки прогресивні організаційні принципи впроваджувалися формально і не були підкріплені достатніми матеріальними стимулами.