Розвиток особистості по теорії Э.Эриксона й по моделі А

Тетяна Прокоф'єва " Розвиток особистості по теорії Э. Эриксона й по моделі А"

У статті розглянута кореляція між завданнями стадій розвитку особистості (вікових криз) по Э. Эриксону й особливостями роботи функцій моделі А. На основі порівняння даний соционический погляд на розвиток особистості. Стаття виводить соционический підхід за рамки констатації типу - на рівень діагностики й рішення проблем людини.

Ключові слова: розвиток особистості, психоаналіз, соционика, модель А, вікові кризи, індивідуальні особливості, продуктивна функція, акцептна функція.

“Ми постійно довідаємося про себе щось нове. Рік за роком відкривається щось таке, чого ми раніше не знали. Нам щораз здається, що от тепер-те нашим відкриттям наступив кінець, але цього ніколи не буде. Ми продовжуємо виявляти в собі те одне, те інше, часом переживаючи потрясіння. Це говорить про те, що завжди залишається частина нашої особистості, що як і раніше несвідома, котра як і раніше перебуває в становленні. Ми незавершенны; ми ростемо й змінюємося. Хоча та майбутня особистість, який ми будемо колись, уже є присутнім у нас, просто вона поки що залишається в тіні. Це що подібно біжить кадру у фільмі. Майбутня особистість не видна, але ми рухаємося вперед, де от-от почнуть вимальовуватися її обрису. Такі потенціали темної сторони эго. Ми знаємо, якими ми були, але не знаємо, якими станемо!”

К. Г. Юнг [1]

Мене вже давно цікавить питання про те, як відбувається розвиток і становлення особистості, і чи можна вивчати цей процес методами соционики. От уже кілька років я намагаюся допомагати людям вирішувати їхньої проблеми соционическими методами. Спостерігаючи, як модель А проявляється в живої людини (не типу, не “ідеального представника”, а саме живого, із властивими йому проблемами), я бачу, що проблема часто “локалізується” у якій-небудь функції. Інакше кажучи, на проблему часто вказує той факт, що одна з функцій моделі А проявляється в людини не зовсім відповідно до його типу, у той час, як характер прояву всіх інших 7 функцій відповідає типу. Чому саме одна? Якщо більше, тут треба дивитися, чи правильно визначений тип. Якщо тип визначений правильно, а “сбоят” дві або більше функції, то проблеми людини, швидше за все, очевидні навколишньої, а от питання допомоги в такому випадку - непростий, тут ми його стосуватися не будемо.

У чому причина “збоїв у роботі” функцій моделі А? Це відбувається, якщо на якомусь життєвому етапі обставини зложилися таким чином, що змусили людину підладжуватися, підбудовуватися під умови життя, “ламаючи” себе. Тут можливі два випадки: або людина так і не встиг досягти властивого для його типу рівня розвитку даної функції, або був “відкинутий назад” обставинами, втративши накопичений рівень (регресія). Якщо у відносно простих випадках досить розповісти людині про його тип особистості й показати, наскільки він у своєму типі гарний і потрібний людям, то в більше складних випадках для рішення проблем необхідно шукати їхніх корінь в особистій історії людини. Тут потрібні вже не тільки соционические, але й психологічні методи, із частковості, психоаналіз.

Частина 1. Психоаналітична

Питання про розвиток особистості представляє не тільки науковий інтерес. Психоаналіз шукає й знаходить корінь проблем у різних стадіях дитинства і юності. Виходить, що не тільки всі ми родом з дитинства, але й проблеми наші родом відтіля ж. А виходить, для рішення проблем, треба виявляти їхні джерела в різних вікових стадіях розвитку.

Тому щоб розібратися із процесом розвитку особистості, я й вирішила звернутися до психоаналізу. Трансактный аналіз Э. Берна й теорія З. Фрейда дають деяку їжу для міркувань. Але найбільше мене зацікавила теорія Э. Эриксона.

Эрик Эриксон - найбільш читаемый у США психоаналітик ХХ століття, учень Фрейда і його дочки Ганни Фрейд, досліджуваний й у Європі, ще мало відомий у нас. Він створив нову теорію на базі навчання Фрейда про фази психо-сексуального розвитку: оральная, анальна, фаллическая, латентна, генитальная. Теорія Эриксона - це теорія психо-социального розвитку, вона включає вісім стадій розвитку “Я”, на кожній з яких проробляються й уточнюються орієнтири стосовно себе й до зовнішнього середовища []. Эриксон відзначав, що вивчення особистісної індивідуальності стає таким же стратегічним завданням другої половини ХХ століття, який було вивчення сексуальності в часи З. Фрейда, наприкінці ХIХ століття. Відмінність теорії Эриксона від теорії Фрейда полягає в наступному.

По-перше, 8 стадій по Эриксону не обмежуються тільки дитинством, а включають розвиток і трансформацію особистості протягом всього від життя народження й до глибокої старості, затверджуючи, що й для дорослої й дійшлої вік характерні свої кризи, у ході яких вирішуються відповідні їм завдання.

По-друге, Эриксон розглядає особистість не изолированно, а у взаємодії із середовищем, суспільством, у процесі соціалізації. Він розглядає трансформацію особистості й процес дорослішання не тільки з погляду розвитку сексуальності, але й з погляду розвитку людини як суспільної істоти, з огляду на й психологічні й соціальні моменти.