Розвиток особистості по теорії Э.Эриксона й по моделі А, страница 2

Це, природно, більше повний опис процесу розвитку, і тому воно становить безсумнівний інтерес. Эриксон розглядає вікові конфлікти або кризи, не зводячи при цьому весь розвиток тільки до ланцюга криз. Він лише затверджує, що психосоциальное розвиток відбувається за допомогою критичних кроків, поворотних пунктів, моментів вибору між прогресією й регресією, інтеграцією й затримкою.

Кожне завдання розвитку приходить до свого домінуючого моменту, випробовує свою кризу й знаходять свій стійкий дозвіл протягом позначеної стадії. Але всі ці завдання існують у деякій формі й до того, як звичайно наступає їхній критичний час, кожна дія вимагає інтеграції всіх інших.

Эриксон дуже гнучко підходить до розгляду вікових криз. Він постійно підкреслює, що життя являє собою зміну всіх її аспектів і що успішне рішення проблем на одній стадії ще не гарантує людини від виникнення нових проблем на інших етапах життя або появи нових рішень для старих, уже вирішених, здавалося, проблем. Эриксон відзначав, що послідовність стадій розвитку особистості “залишає простір для варіацій у темпі й інтенсивності”.

Навчившись вибирати, людина вчиться встановлювати рівновага між крайностями, які пропонує кожну вікову кризу. Наприклад, на першій стадії людині не тільки потрібно навчитися довіряти миру (зовнішн і внутрішньому), але й навчитися відокремлювати ситуації, де необхідно виявити недовірливість, обережність, від тих, де можна довіритися людям, ходу подій, собі самому.

Інакше кажучи, Эриксон виділяє 8 основних завдань, які людина, так чи інакше, вирішує протягом свого життя. Ці завдання присутні на всіх вікових етапах, протягом всього життя. Але щораз одна з них актуалізується із черговою віковою кризою. Якщо вона вирішується в позитивному ключі, то людина, навчившись справлятися з подібного роду проблемами, далі почуває себе в схожих ситуаціях більш упевнено. Не пройшовши успішно який-небудь віковий період, він почуває себе як школяр, що не вміє вирішувати завдання якогось типу: “раптом запитають, раптом викриють, що не вмію”.

Ситуація ця не є необоротною: учитися ніколи не пізно, але вона ускладнюється тим, що час, відведений на рішення даної проблеми, упущено. Нові вікові кризи виводять на перший план нові проблеми, кожен віковий етап “підкидає” свої завдання. А на старі, звичні часто не вистачає ні сил, ні часу, ні бажання вже. Так і тягнуться вони у вигляді негативного досвіду, досвіду поразок. У таких випадках говорять, що за людиною тягнеться “хвіст проблем”. Таким чином, Э. Эриксон розглядає відповідність між стадіями дорослішання й проблемами, які людина, не вирішивши на певній стадії, потім так і тягне за собою все життя.

Більш-менш у такій ситуації виявляються, на жаль, практично всі люди. “Відмінників” тут, як й у школі, обмаль, якщо вони взагалі є. Так хотілося б бути хоч “хорошистами”. Що ж робити для цього? Завзято працювати над собою, доганяти упущене. А коли вже важко самому, наймати “репетитора” - психоаналітика. А чи може тут допомогти соционика?

Частина 2. Соционическая

Як підійти до рішення завдання про розвиток особистості соционическими методами? Є деякі міркування із цього приводу, висловлені як самим Юнгом, так і його більше пізніми послідовниками, зокрема, такими видними социониками як В. Д. Єрмак і В. В. Гуленко. На деякі міркування наводить і Р. К. Сєдих. Намагаючись зіставляти й порівнювати те, що я бачу в теорії, з тим, що я спостерігаю у своїй практиці, я прийшла до тих висновкам, які хочу викласти в даній статті.

Працюючи з людьми, я бачу, що дуже велике значення має не тільки інформаційна структура психіки (тип ЇМ, интертипные розходження), але й характер наповнення інформаційних каналів (індивідуальні особливості, интратипные розходження) []. Якщо інформаційна структура, тип ЇМ, є присутнім з людиною протягом всього його життя й, швидше за все, не змінюється, то наповнення інформаційних каналів (осередків моделі А, соционических функцій) відбувається протягом всього життя. Це і є процес розвитку особистості.