Надання невідкладної допомоги кардіологічним хворим на догоспітальному етапі: Практичні рекомендації. Частина ІІІ (Раптова серцева смерть. Нестабільна стенокардія), страница 12

Протипоказання до застосування нітратів  

- систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. (для короткодіючого нітрогліцерину) або 100 мм рт. ст (для ізосорбіді динітрату);

- стеноз гирла аорти і гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією виносного тракту (аускультативно і за даними ЕКГ), тампонада серця (клінічна картина венозного застою по великому кругу кровообігу при мінімальних ознаках лівошлуночкової недостатності) і констриктивний перикардит (тріада Бека: високий венозний тиск, асцит, “мале тихе серце”);

- внутрічерепна гіпертензія  гостра церебральна дисциркуляція (інсульт, гостра гіпертонічна енцефалопатія, недавно перенесена ЧМТ );

- синдром малого викиду

- закритокутова глаукома;

- непереносимість нітратів.

Внутрішньовенне введення бета-адреноблокаторів зменшує больовий синдром; ослабляє симпатичні впливи на серце (в перші 48 годин унаслідок самого захворювання і в результаті реакції на біль), знижують потребу міокарду в кисні, сприяють зменшенню розмірів інфаркту міокарду, пригнічують шлуночкові аритмії, зменшують ризик розриву міокарду, дозволяють відстрочити загибель ішемізованих кардіоміоцитів (збільшують час, протягом якого виявиться ефективним тромболізис) що зменшує летальність

Показаннями  до їх в/в введення є  тахікардія, артеріальна гіпертензія, стійкий больовий синдром.  В перші 2-4 години захворювання показано введення 1 мл (1мг) пранололу (обзідан) кожні 3-5 хвилин під контролем артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і ЕКГ до досягнення частоти серцевих скорочень 55-60 уд./хв або до загальної дози 10 мл (мг).

Протипоказання для введення бета-адреноблокаторів

 - гостра ЛШН або недостатність кровообігу II-III ст, артеріальна гіпотензія;

- AV блокада, СА блокада, СССВ , брадикардія (ЧСС менше 55 ударів за хвилину);

- БА і інші обструктивних захворювання дихальних шляхів, вазомоторний риніт;

- облітеруючі захворювання судин (атеросклероз, эндартеріїт, синдром Рейно та ін.);

- непереносимість препарату.

Обмеження розмірів інфаркту міокарду

досягається адекватним знеболенням, відновленням коронарного кровотоку і зменшенням роботи серця і потреби міокарду в кисні.

Цій же меті служить оксигенотерапія, показана при гострому інфаркті міокарду всім хворим у зв'язку з частим розвитком гіпоксемії навіть при неускладненому перебігу захворювання. Інгаляція зволоженого кисню за допомогою маски або через носовий катетер із швидкістю 4-6 л/хв, доцільна протягом перших 24-48 годин захворювання (починається на догоспітальному етапі і продовжується в стаціонарі).

Лікування і профілактика ускладнень інфаркту міокарду.

 Всі перераховані заходи разом із забезпеченням фізичного і психічного спокою, госпіталізацією на носилках служать профілактиці ускладнень гострого інфаркту міокарду. Лікування ж у разі їх розвитку проводиться диференційовано залежно від варіанту ускладнень: набряк легенів, кардіогеннй шок, порушення серцевого ритму і провідності, а також тривалий або рецидивуючий больовий напад.

- при гострій лівошлуночковій недостатності з розвитком серцевої астми або набряку легенів одночасно з введенням наркотичних анальгетиків і нітрогліцерину внутрішньовенно струменево вводять 40-120 мг (4-12 мл), при необхідності до 200 мг фуросеміду (лазікс),

Основою лікування кардіогенного шоку служить обмеження зони ушкодження і збільшення об'єму функціонуючого міокарду шляхом поліпшення кровопостачання його ішемізованих ділянок.

Аритмічний шок вимагає негайного відновлення адекватного ритму шляхом проведення електроімпульсної терапії, електрокардіостимуляції, або медикаментозної терапії.

Рефлекторний шок купірується після проведення адекватної анальгезії; при початковій брадикардії опіоїдні анальгетики потрібно поєднувати з атропіном в дозі 0,5  мг.