Теоретичний аспекти креативності і її діагностики. Діагностика креативності молодших школярів, страница 7

Спочатку Д. Гілфорд включав в структуру креативності окрім дивергентного мислення здатність до перетворень, точність рішення і інші власне інтелектуальні параметри. Тим самим постулювався позитивний зв'язок між інтелектом і креативністю.

У експериментах Д. Гілфорда виявилося, що високоінтелектуальні випробовувані можуть не проявляти творчої поведінки при рішенні тестів, але не буває низькоінтелектуальних " креативу". Пізніше Е.П. Торренс сформулював на  основі фактичного матеріалу модель відношення креативності і інтелекту : при IQ до 120 балів загальний інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, при IQ понад 120 балів креативність стає не залежним від інтелекту чинником.

Надалі Н.Коган і М. Воллах  видозмінили ситуацію тестування (зняли соревновательність, відмовилися від тимчасового обмеження рішення задачі, відмовилися від критерію точності) і в результаті отримали незалежність чинників креативності і інтелекту [9].

Незважаючи на багато дискусійних проблем, наука (генетика, фізіологія, психологія, соціологія) і реальна практика навчання багаторазово довели не лише наявність індивідуальних відмінностей в успішності навчання, але і відмінність творчих можливостей дітей, що становить їх індивідуальний творчий потенціал.

Диференціація дітей у будь-якому віці по їх творчому потенціалу досить різноманітна - від розумової відсталості до високої талановитості і загальної обдарованості. У нашій країні і за кордоном виконані фундаментальні дослідження по проблемах психології творчості, загальних і спеціальних здібностей, генетичних передумовах індивідуальних відмінностей, психології творчого вчителя. В той же час, досі не існує методик комплектної діагностики, що дозволяють визначати загальну і специфічну обдарованість. Недостатньо вивченим залишається питання про дивергентне мислення.

На цьому етапі пильний інтерес дослідників змістився від типу ученого обачного, точного і критично мислячого, до особи винахідника, нестандартного, оригінального і дотепного, а здатність до творчості, що довгий час вважалася в основному необхідною для створення витворів мистецтва, все більше і більше признається також і основою наукових досягнень. У систему діагностичної програми повинні бути покладені різні методики і враховані різні рівні діагностики .

1.3  Розвиток креативності в учбовій діяльності

Успішне формування у молодших школярів творчого мислення можливо лише на основі обліку педагогом основних особливостей дитячої творчості і рішення центральних завдань в розвитку творчого мислення.

П.П. Блонським були точно помічені основні відмінні риси дитячої творчості : дитина не критично відноситься до творчості; дитина раб своєї бідної фантазії [3]. Головним чинником, що визначає творче мислення дитини, є її досвід: творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності минулого досвіду людини.

Одним із завдань сучасної освіти є орієнтація на виявлення і підтримку креативних школярів. Реалізація цього завдання є складною педагогічною проблемою. З одного боку, складністю є адаптація дитини до шкільного середовища, яке за своєю природою кардинально відрізняється від середовища дошкільного, креативності (безумовне прийняття дитини, заохочення експериментування, відкрите емоційне самовираження будинку міняється на жорсткі норми, пріоритет дисципліни, єдині вимоги для усіх в школі та ін.), що сприятливо впливає на прояв і розвиток.

З іншого боку, сама креативність має багатозначний спектр проявів : високі творчі успіхи часто супроводжуються слабким розвитком моторики, навичок і мотивації спілкування, саморегуляції та ін. В силу такої неоднозначності креативна дитина часто сприймається як некерована, важковихована.

Одним із способів рішення вказаної задачі є діяльність педагога, який успішно ідентифікує і підтримує креативного школяра, особливо чутливий і сприйнятливий до проявів креативності. Чутливість учителя до креативності школярів є спеціальною педагогічною здатністю, що забезпечує ефективність учителя в сприйнятті і підтримці творчого потенціалу учнів.