Розробка сучасної технології виробництва пентафталевих емалей, зокрема емалі ПФ-115 білої, страница 4

Диоксид титану поліморфен, він кристалізується у двох сингоніях: брукид - у ромбічній; рутил і анатаз - у тетрагональній, але останні розрізняються будовою кристалічної решітки. В обох випадках кожний атом титану перебуває в центрі октаедра й оточений 6 атомами кисню. Просторове розташування октаедрів різне: в анатазі на кожний октаедр доводиться 4 загальні ребра, у рутилі тільки 2.].

Завдяки більш щільному впакуванню іонів у кристалах рутил перевершує анатаз по стабільності, щільності, твердості, показнику переломлення, діелектричною постійною й має знижену фотохімічну активність. При температурі 915°С анатаз переходить у рутил. Повністю цей процес закінчується при 950°С, але отриманий при цьому рутил відрізняється високою абразивністю й низькою дисперсністю.

Диоксид титану може застосовуватися з усіма видами плівкоутворювачів і розчинників. Придатний для водоемульсійних, воднодисперсійних і порошкових фарб. Пігментний диоксид титану широко використовується для фарбування в масі виробів з гуми пластмас, лінолеуму, паперу й хімічних волокон.

1.3.2 Характеристика цинкових білил

Цинкові білила представляють собою оксид цинку, який кристалізується в гексагональній системі з розміром основної маси частинок менше 1 мкм.

Колір цинкових білил, які не містять домішок свинцю та кадмію, чисто-білий; при нагріванні білил він переходить у жовтий, а при послідуючому охолодженні знову стає білим. У воді цинкові білила нерозчинні, у кислотах та лугах розчинюються . При довгому знаходженні на відкритому повітрі вони поглинають з повітря вуглекислий газ та у помітних кількостях перетворюються у карбонат цинку.

При застосуванні цинкових білил з плівкотвірними речовинами останні повинні мати низькі кислотні числа, так як в іншому випадку цинкові білила можуть викликати запустіння фарб при їх зберіганні.

Цинкові білила в основному використовуються в лакофарбовій та гумотехнічній промисловості. Вимоги до якості цинкових білил визначаються галуззю їх застосування. Встановлено, що форма та розмір частинок цинкових білил чинять великий вплив на їх властивості, у першу чергу на атмосферостійкість покриттів, які містять цинкові білила, та здатність їх викликати мління фарбової плівки. Із зменшенням розміру частинок збільшується покривна та розбілююча здатність білил і одночасно підвищується фотохімічна активність.

1.3.3 Характеристика ультрамарину

Ультрамарин представляє собою алюмосилікат натрію, який містить у якості продукту приєднання сульфід або полісульфід натрію. Його склад непостійний і в загальному вигляді може бути представлений формулою:

(Na2O*Al2O3*mSiO2)xNa2Sn

Колір ультрамарину синій, фіолетовий і червоний. Практичне значення має синій ультрамарин , фіолетовий та червоний виготовляють в дуже обмеженій кількості. Для синього ультрамарину значення m = 2,5 ÷ 3,0; x = 2,5 ÷ 3,0.

Дисперсний склад ультрамарину коливається у досить широких межах, при чому чим менше розмір частинок, тим вище інтенсивність та світліше колір. У вищих сортах розмір частинок 0,5-1,0, у нижчих 1-5 мкм.

Густина ультрамарину 2200-2700 кг/м3; насипна густина 300-400 кг/м3 у вільному стані та 550-800кг/м3 в утрамбованому стані; маслоемність 35-45; вкривність середня або низька; світлостійкість найвища (8 балів), антикорозійних властивостей ультрамарин не має. До дії води ультрамарин стійкий, але при кип’ятінні  може частково дуже повільно розкладатися; До дії лугів ультрамарин стійкий, але концентровані розчини, наприклад 20%-ний розчин NaOH, при кип’ятінні його руйнують. Ультрамарин також стійкий до дії безводних кислот.

Ультрамарин стійкий до нагрівання до300 оС, при більш високих температурах він дещо темнішає, іноді приймає зеленкуватий відтінок. Синій ультрамарин широко застосовують в емульсійних, клейових та вапняних фарбах, для виготовлення кольорових масляних фарб та емалей, для фарбування пластмас, лінолеуму, паперу

1.4 Виробництво емалі

Технологічний процес виробництва пигментованих лакофарбних сполук складається з наступних основних операцій:

·  змішення лаку з пігментами, наповнювачами, пластифікаторами, отверджувачами й іншими добавками (на виробництві цю операцію називають готуванням замісу);