Вплив самооцінки на рівень успішність студентів, страница 8

Роблячи короткий підсумок можна сказати, що самооцінка на кожному конкретному етапі розвитку особистості, з однієї сторони, відображає рівень розвитку емоційно-ціннісного відношення до себе, з іншої – вона включається в процес подальшого формування самовідношення особистості і її розвиток.

1.2  Психологічні механізми формування самооцінки.

Дитина не народжується на світ з якимось відношенням до себе. Як і деякі параметри особистості, її самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім’ї та школі (16,30).

Загалом розвиток самооцінки у дитини це досить складний процес, адже в дитячому віці вона напряму залежить від відношення до дитини дорослого, оскільки в неї самостійно не може сформуватись власна стійка самооцінка. Її становлення у віковому аспекті пов’язане з оволодінням дитиною все більш досконалими способами самооцінювання, з розширенням і поглибленням знань про себе, з їх узагальненням і наповненням “особистісними смислами”, з посиленням їх спонукально мотиваційної ролі (10,8). Таким чином спочатку дитина стихійно приймає відношення до неї дорослого, тобто першими витоками самооцінки для дитини є “на віру” прийняте відношення до неї дорослого (25,57). Це відношення до дитини є важливим в зв’язку з великим впливом на подальше формування її особистості. Перехвалювання дитини, неадекватна оцінка її можливостей в майбутньому може призвести до формування невиправдано високої самооцінки, а невіра у  можливості дитини, у її внутрішні сили, їх статична оцінка може бути передпосилкою для негативного відношення особистості до себе, придушення її активності і стремління досягти успіху (я є таким і змінити це неможливо). Виходячи з цього, можна стверджувати що перші моменти формування самооцінки дитини напряму пов’язані з її оточенням, з особливостями того мікросоціуму з яким вона активно взаємодіє і де проходить її розвиток. Первинна дитяча самооцінка впливає на подальше її становлення в більш пізні етапи розвитку її особистості (25,58).

Н. Є. Анкудінова досліджувала особливості самооцінки дітей-дошкільників (5-7 років) в зв’язку з усвідомленням ними своїх вмінь в різних видах діяльності (малювання, вміння розповідати). Аналіз даних показав, що п’ятирічні діти, слабко володіючи певними вміннями, схильні їх переоцінювати. Це повязано з тим, що вони неадекватно їх усвідомлюють. В 6 - 6,5  років оцінка своїх вмінь стає більш точнішою і обгрунтованішою. Діти цього віку рідко себе хвалять і відрізняються скромністю в оцінці своїх вмінь, вони враховують свій досвід, умови і результати прояву вмінь. В віці біля 7 років спостерігається ще більш усвідомлене відношення до своїх вмінь: абсолютна більшість піддослідних оцінила їх правильно. Це пов’язано з прагненням порівняти себе з однолітками, позмагатись з ними. На основі свого дослідження Анкудінова висуває гіпотезу, що усвідомлюючи свої вміння дитина в певній мірі пізнає і свою особистість (4). Вікові особливості усвідомлення дітьми своїх вмінь (як конкретної форми прояву самосвідомості) є в той же час віковими особливостями їх самосвідомості.

Проведені в вітчизняній психології дослідження вікових орієнтацій дітей на самооцінку, дали змогу зробити висновок, що “з віком вплив самооцінки починає домінувати над впливом зовнішніх оцінок” (20,107). З класу в клас зменшується кількість дітей, які орієнтуються переважно на оцінку себе іншими людьми. Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і   значно більше виділяється як регулятор поведінки (21,16).