Вплив самооцінки на рівень успішність студентів, страница 2

Розділ 1. Теоретичне обгрунтування проблеми самооцінки.

1.1 Психологічні аспекти категорії самооцінювання в психології.

Самооцінка - це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від неї залежать відносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Відносячись до ядра психіки, самооцінка впливає на регуляцію поведінки. Від неї залежить ефективність діяльності і подальший розвиток особистості. Самооцінка тісно повязана з рівнем домагань людини, ступінню складності цілей які вона перед собою ставить. В вітчизняній психології доведено, що вона впливає на пізнавальну діяльність людини (сприйняття,  вирішення інтелектуальних задач), а також посідає важливе місце в системі міжособистісних відносин (22,707-708).

Судячи з вищенаведеного визначення, самооцінка є важливою складовою психіки людини, яка впливає на її поведінку, відношення до власного “Я” і до “Я” інших людей. Однак, на нашу думку, спочатку  доцільніше розглянути самооцінку як структурний компонент самосвідомості людини, не торкаючись при цьому її особистісних аспектів.

Функціонально самосвідомість являє собою єдність трьох сторін: самопізнання, емоційно-ціннісного відношення до себе і саморегуляції, яка здійснюється на основі двох перших. Кожна з цих сторін самосвідомості відрізняється специфічними генетичними особливостями. Тенденція розвитку самопізнання, емоційно-ціннісного відношення до себе і саморегуляції підпорядкована задачі формування їх інтегративності. І генетично, і функціонально взаємовідношення трьох сторін самосвідомості – це цілісна робота їх як єдиної структури (25,58). Щодо самооцінки, то вона є результатом інтегративної роботи в сфері самопізнання, з однієї сторони, і емоційно-ціннісного самовідношення – з іншої (25,120).  Їй відводиться ведуча роль в рамках досліджень проблем самосвідомості: вона характеризується, як стержень цього процесу, як показник індивідного рівня його розвитку, як інтегруюче начало і його особистісний аспект, органічно включений в процес самопізнання (10,5).

У вступі до даної роботи ми наголошували, що розглядатимемо самооцінку в контексті самосвідомості, це допоможе нам краще висвітлити її роль і місце в глибинах психіки людини, а також показати зв’язок самооцінки з деякими внутріпсихічними процесами. Саме тому, зараз ми зупинимося на розгляді емоційної складової самооцінки, яка має місце завдяки тому, що знання людини про себе, які вона отримує в соціальному контексті, невідворотно “обростають” емоціями, сила і напруженість яких залежить від оцінюваного змісту (10,8).

Емоційно-ціннісне самовідношення є другим компонентом самосвідомості і являє собою специфічний вид емоційних переживань, в яких відображається власне відношення особистості до того, що вона дізнається, розуміє, “відкриває” відносно самої себе, тобто найрізноманітніші її самовідношення. Переживання, повязані з відношенням до власної особи, до окремих її особливостей, до всіх її якостей, які проявляються в поведінці і діяльності, можуть протікати в формі емоційних реакцій чи як переживання в “інактуальній” формі, коли жива емоційна реакція відсутня і замінюється оціночним судженням (25,109). Щодо онтогенетичного еволюціонування цих переживань, то на цьому ми зупинимося пізніше в окремому розділі, однак коротко можна сказати, що з багатьох переживань емоційних станів, почуттів особистості відносно самої себе в різні вікові періоди розвитку, в міру розширення її емоційного досвіду складається більш менш узагальнене емоційно-ціннісне або емоційно-оціночне відношення особистості до себе. Розвиток цього відношення підпорядковується задачі формування єдності особистості, інтеграції її внутрішнього психічного світу (25, там само).

Відношення особистості до самої себе, виникаючи як результат діяльності самосвідомості, є в той же час одним з фундаментальних її властивостей, які сильно впливають на формування структури і форми прояву цілої системи інших психічних особливостей особистості (25,110).