Вплив самооцінки на рівень успішність студентів, страница 7

Як вже наголошувалося, самооцінка – це достатньо складне утворення людської психіки. Вона виникає на основі узагальнюючої роботи процесів самосвідомості, котра проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості. Тому самооцінка постійно змінюється, вдосконалюється. Вище уже підкреслювалось, що дитина починає себе оцінювати шляхом оцінок інших людей, переважно дорослих, але поступово з переходом на більш високі генетичні рівні психічного розвитку в неї починає складатися більш менш адекватна і стійка власна оцінка самої себе. Процес становлення самооцінки не може мати кінця, оскільки сама особистість постійно розвивається, а відповідно змінюється і її уявлення, поняття про себе, емоційно-цінісне відношення до себе. Все це призводить до зміни складу, способу вироблення самооцінки і міри її участі в регуляції поведінки особистості (25,121).

Склад самооцінки багатоаспектний, так як складна і багатоаспектна сама особистість. Він охоплює світ її ціностей, відношень, можливостей. Єдина цілісна самооцінка особистості формується на основі самооцінок окремих сторін її психічного світу. Кожен з компонентів самооцінки, який відображає степінь знання особистістю відповідних її особливостей і відношення до них має свою лінію розвитку, в зв’язку з цим, весь процес вироблення загальної самооцінки суперечливий і нерівномірний. Самооцінка різних компонентів в особистості може знаходитися на різних рівнях стійкості, адекватності, зрілості. Самооцінка окремих ціностей особистості, її мотивації, відношень, проявів тих чи інших психологічних особливостей і т.д взаємодіють між собою. Форми взаємодії самооцінок можуть бути самими різними – єдність, узгодженість, взаємодоповнення, але не рідко вони знаходяться в конфліктних відношеннях. Ці достатньо складні зв’язки між окремими самооцінками передують процесу вироблення єдиної самооцінки, супроводжують його і виражаються в пошуках особистістю самої себе, інколи болісних і безуспішних, в безперервній актуалізації уваги на своєму внутрішньому світі для того, щоб зрозуміти степінь своєї ціності в суспільстві, знайти й визначити своє місце в системі соціальних, професійних, сімейних і просто особистісних зв’язків і відношень.

Процес вироблення єдиної самооцінки, синтезований з багатьох окремих самооцінок, які нерівномірно розподілені в часі. Крім того, повинні об’єднатися різні по складу і в генетичному плані самооцінки, які нерідко є супечливими. Ці додаткові обставини ускладнюють вироблення єдиної самооцінки на фоні необхідності віддиференціювати в процесі оцінювання об’єкт від суб’єкта (25,122).

В процесі встановлення єдиної самооцінки особистості ведуча роль належить її раціональному компоненту. Саме на основі самоаналізу відбувається “прояв” недостатньо ясних компонентів самооцінки і “введення” їх в сферу свідомого зі сфери несвідомого. Далі через раціональний компонент самооцінки здійснюється узагальнення найбільш значимих для особистості самооцінок, їх синтез і вироблення ціностей самооцінки, в якій відображається зрозуміла для особистості її власна суть.

Основна функція самооцінки в психічному житті особистості полягає в тому, що вона виступає необхідною внутрішньою умовою регуляції поведінки і діяльності.  Подібно до активності, саморегуляція може бути різного ступеня складності. В якості необхідного механізму саморегуляція включає себе в особливий психологічний аппарат самооцінки (16,5). Однак ще можна виділити також і захисну функцію, яка забезпечує відносну стабільність і незалежність особистості (22,707). Через включення самооцінки в структуру мотивації діяльності, здійснюється безперервне співвідношення  можливостей людини, її внутрішніх психологічних резервів з цілями і засобами діяльності. В  своїй поведінці, в різних ситуаціях ми неперервно “примірюємо” себе до особливостей цих ситуацій, поведінки інших людей, реакцій на нашу поведінку…  Як правильно зауважує Р. Азімова, самооцінка – це “ постійно діюча система, яка визначає позитивну і негативну сторону намірів і вчинків особистості” (3,99). Вища форма саморегулювання на основі самооцінки виявляється в своєрідному творчому відношенні до власної особистості – в прагненні змінити, покращити себе і в реалізації цього стремління (25,123).