Вплив самооцінки на рівень успішність студентів, страница 6

Адекватність же самооцінки, її істинність, логічність і послідовність встановлюються на основі реальних проявів особистості в діяльності, поведінці. Моральним критерієм самооцінки є суспільна цінність того, що оцінює в собі особистість. Співпадання прогресивних суспільних цінностей з особистісно-значимими цінностями характеризує особистість як морально зрілу, суспільно цінну, а розходження суспільних цінностей з тими, які культивує в собі людина, свідчить про відсутність внутрішнього зв’язку між особистістю і суспільством.

Самооцінка також описується по різних параметрах, які звичайно задані в вигляді позицій: усвідомленість – неусвідомленість, загальне – одиничне, аффективне – когнітивне, реальне – демонстративне (6,45). В реальному житті людини вона функціонує на двох рівнях: вербальносвідомому і інтуїтивному. Перший рівень складається з адекватних, стандартних, звичних ситуацій чи навпаки – відповідає екстремальним умовам, які вимагають швидкого прийняття рішень. На раніх етапах розвитку дитини самооцінка часто функціонує на другому рівні (10,7).

Також можна поділити самооцінку на види в залежності від того, що оцінюється. Адже оцінювати можна як окремі сторони особистості, конкретні властивості, які проявляються лише в деяких видах діяльності, так і всю особистість вцілому. Відповідно існують два види самооцінки: глобальна або загальна недиференційована оцінка особистості і парціальна (окрема) самооцінка, яка стосується різних рівнів пізнаня властивостей особистості і виконання рольових функцій (23,4).

Часова віднесеність змісту самооцінки дозволяє розділити її на прогностичну, актуальну і ретроспективну. Функція прогностичної самооцінки полягає в оцінці суб’єктом своїх можливостей, визначення свого відношення до них. Вона актуалізується до початку діяльності чи певного вчинку. Її основу складають інтелектуальні операції дискурсивного плану. Націлена прогностична самооцінка на передбачення результатів дій, їх наслідків. Однією з її характеристик є рівень домагань, основу якого складає оцінка суб’єктом своїх можливостей.

Функцією актуальної самооцінки є оцінка і основана на ній корекція виконавчих дій в ході розгортання діяльності. Х. Хекхаузен називав її “текучою” чи “інтроспективною”, відмічаючи, що вона фіксує емоційний стан, зміну чекань, ступінь успішності діяльності.

Функція ретроспективної самооцінки – це оцінювання суб’єктом досягнутих рівнів розвитку, підсумків діяльності, наслідків дій. Вона також бере участь у визначенні суб’єктом перспектив свого розвитку, оскільки в ході її актуалізації він відмічає як позитивні так і негативні сторони своєї особистості. Важливою характеристикою ретроспективної самооцінки є міра її критичності, що виражає ступінь вимогливості суб’єкта до самого себе.

Ці три види самоцінки взаємоповязані між собою, тому спостерігаються їх їх взаємопереходи і взаємопроникнення (10,10-11).

По своєму внутрішньому складу самооцінка складна не тільки тому, що вона багатоаспектна і включає різні складові елементи, але і тому що ці елементи можуть відрізнятись різним рівнем усвідомленості. Наявність рівнів усвідомлення окремих компонентів самооцінки, а також і самооцінки особистості вцілому пов’язане з тим, що результати самопізнання і самовідношення, на основі яких виробляється самооцінка, можуть знаходитись на різних рівнях усвідомленості, тобто знання себе і емоційно-ціннісне відношення до себе виступають не з одинаковою ступінню яскравості і чіткості (25,122). Вони можуть існувати і на рівні неусвідомлених думок і відчуттів, в формі інтуїції, туманного вираження, яке не усвідомлюється, в вигляді певних передчуттів. Інколи домінування експресивного моменту в складі самооцінки робить її позбавленою внутрішньої логіки, аргументації, послідовності, співвіднесеності з справжніми особливостями особи (25,там само).