Вплив самооцінки на рівень успішність студентів, страница 5

Друга причина низького самооцінювання вказує нам на важливість оцінок оточуючих для людини. Вони можуть змінюватися залежно від проявів, вчинків, міри близькості людей на різних етапах життя. Людина не знає деяких уявлень, думок про неї інших людей. Тому суб’єкт експектацій (оціночне судження, яке на думку людини може приписуватись їй іншими) – особистість повинна активно роздумувати про характер відношення до неї іншої людини, щоб виявити його сутність, спрямованість, об’єктивність (2,43). Однак не всі оціночні судження інших людей мають однаковий вплив на самооцінку людини. А. В. Петровський висунув гіпотезу про існування трьохмірної моделі значимості іншого. Згідно з нею є три незалежних один від одного фактори, які закономірно обумовлюють значимість однієї людини для іншої.

1.  Перший фактор пов’язаний з інформативною стороною міжособистісної взаємодії. Коли людина транслює іншим нові для них знання, цінності, то це забезпечує для неї певну референтність (авторитет).

2.  Другим фактором є соціометричний статус значущого іншого, обумовлений його здібностями викликати симпатію чи антипатію.

3.  Третій фактор – це інституціалізована роль. Цей фактор є найбільш формалізованим, тому що стосується посади, становища чи звання значимого іншого (9,31).

Кожна людина, зважаючи на ці три фактори, визначає для себе значущість іншої людини і пропорційно їй сприймає її оціночне судження відносно себе. Якщо людина зовсім незначима то і її оцінювання ігнорується або просто немає ніякого впливу на самооцінку людини, якщо ж навпаки, то може відбутися переоцінка деяких якостей особистості.

Загальновизнаної і надійної теорії, яка б дала змогу прогнозувати результат того чи іншого впливу зовнішніх оцінок на самооцінку особистості, поки що немає. Однак рядом дослідників були висунуті гіпотези, що пояснюють механізм прийняття зворотнього зв’язку залежно від величини вихідної самооцінки особистості. Перша гіпотеза відома, як теорія “Я- цінності” (Дж. Дітс), стверджує, шо кожна людина має потребу в позитивному ставлені до себе і чим більше тут перешкод, тим сильніше її прагнення до задоволення даної потреби. Головний наслідок цієї гіпотези можна сформувати так: у людей з низькою самооцінкою потреба в позитивному самооцінюванні менш задоволена і тому вони мають сприймати позитивну самооцінку набагато краще ніж люди з високою самооцінкою. Друга гіпотеза, відома як теорія “консистентності” (Л.Фестінгер, Ф.Хайдер), стверджує, що індивід легше сприйматиме ті оцінки, які відповідають його думці про себе. Звідси робиться висновок, який суперечить попередній гіпотезі: людина з низькою самооцінкою надаватиме перевагу тим людям, які оцінюють її негативно, а не тим хто оцінює її позитивно (23,6).

Результатом впливу зовнішніх оцінок, на які розраховує людина, є очікуване “Я”, в свідомості особистості воно може складатись як цілісна структура. Разом з тим очікуване «Я» може бути представлене і як деяка сукупність різних думок про себе, що утворюється з оціночних відношень, які склались в різних видах діяльності, сферах спілкування (2,43). Однак оцінки оточуючих не завжди можуть бути об’єктивними і співпадати з особистісними. Незважаючи на це, за допомогою кореляційного аналізу  було виявивлено зв’язок самооцінки особистості з орієнтаціями її експектацій на різні якості, оцінюванні іншими особами (2,45).

Є. Томе, К. Роджерсом і іншими було помічено конфлікт, який виникає між самооцінкою і оцінками з боку інших. При високій самооцінці особистості і низькій оцінці з боку інших, відсутня значимість оцінки з їх боку, людина просто не реагує на неї, в той же час при низькій самооцінці людини і високій оцінці зі сторони інших, значимість їх оцінки блокується механізмами захисту (1,30-31). Тому змінити чи просто відкоригувати самооцінку особистості – завдання нелегке.