Процеси оптимізації використання збутового потенціалу промислових підприємств, страница 18

Третє важливе питання стосується асортиментної політики запасів. Концентруючи увагу на фазі збуту готової продукції, подамо умови прийняття диференційованих рішень:

• фазовий поділ регламентує необхідність врахування в запасах готової продукції чинників поверненої продукції та замінних частин;

• функціональний поділ дає змогу точніше і надійніше розрахувати загальний рівень запасів за такими складовими:

а) циклічний запас, враховуючи нормальний, передбачений режим функціонування збуту;

б) запас "в дорозі", зважаючи на прийняту транспортну технологію;

в) гарантійний запас, зважаючи на достовірність прогнозу попиту та точності поставок;

г) сезонний запас, враховуючи наявність сезонного характеру спо­живання, транспортування чи виробництва готової продукції;

д) запас, передбачений планом маркетингу щодо просування товару на ринок;

є) спекулятивний запас, зважаючи на очікувані зовнішні впливи на нормальний режим дистрибуції (наприклад, митне законодавство);

• концентраційний поділ окреслює обмежену, невелику асортиментну групу А, що формує "левову" (найістотнішу) частку обсягу збуту чи прибутку, яка, відповідно, вимагає створення особливих умов керованості рівнем запасів, рівнем обслуговування клієнта.

Тобто асортиментна група А є стратегічно важливою для підприємства як така, що є найсинергічномісткіша. Відповідно, асортиментна група С не впливає істотно на загальні фінансові результати, хоч за кількістю позицій є надзвичайно витрато- (трудо-) місткою. Позатим група В, що займає проміжне становище, має шанс переміститися або в групу А, стратегічно важливу, або в групу С, істотно не важливу. Але це також означає, що до кожної з названих концентраційних груп повиннібути застосовані специфічні принципи здійснення політики запасів.

В інтеграції АВС- та ХYZ-поділ дає відповідь на четверте запитання: чи доцільно управляти запасом конкретної асортиментної позиції, чи вигідніше "працювати на замовлення". Водночас це також не означає, що не треба приділяти уваги групам С і В, які в перспективі можуть теж стати стратегічно важливими.

З огляду на динаміку змін в навколишньому середовищі доцільним є створення та подальший аналіз і перепроектування логістичної мережі. Базовим інструментом даного проектування є реінжирінг, реалізацію теорії якого стосовно створення логістичної мережі можна подати у вигляді алгоритму
(див. рис. 9).

Рис. 9 основні етапи проектування логістичної мережі

Перший етап, етап визначення проектування логістичної мережі стосується:

§  ідентифікації логістичної стратегії в стратегії розвитку підприємства;

§  окреслення ключових компетенцій організацій в логістичному ланцюгу поставок;

§  визначення цілей проектування;

§  оцінки доступності засобів реалізації нового проекту логістичної мережі;

§  оцінка потенціалу логістичного outsourcsng.

Важливим в конфігуруванні логістичної мережі є другий етап, оскільки за його допомогою можна отримати вихідну базу даних для реалізації на­ступних етапів стосовно параметрів кількості, місця, часу, витрат, цілей пере­міщення логістичних продуктів в логістичній мережі.

Метою третього етапу є формування спектра можливих варіантів логіс­тичної мережі за допомогою створення відповідних кількісних моделей. Отже, реалізація цього етапу вимагає передусім вибору методу моделювання проек­тованої чи існуючої логістичної мережі.

Отримана на основі дослідження моделей сукупність можливих рішень з конфігурування логістичної мережі вимагає процедури детального аналізу місць локалізації вузлів логістичної системи. Маючи кількісні параметри виробничих і дистрибуційних центрів, отримані на третьому етапі, на четвертому етапі досліджують реальні якісні чинники місць локалізації цих об'єктів. Головні чинники аргументації вибору місць локалізації об'єктів логістичної мережі наведені у табл. 5.

Таблиця 5