Професійна готовність майбутніх практичних психологів до роботи з особами, схильними до самогубства, страница 6

1) Загальною метою для суїциду є пошук рішення.

2) Загальним завданням суїциду є припинення свідомості.

3) Загальною стимул-реакцією суїциду є нестерпний психічний біль.

4) Загальним стрессором при суїциді є фрустровані психологічні потреби.

5) Загальною суїциїдальною емоцією є безпорадність-безнадійність.

6) Загальним внутрішнім відношенням до суїциду є амбівалентність.

7) Загальним станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери.

8) Загальною дією при суїциді є втеча (агресія).

9) Загальною комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свій намір.

10) Загальною закономірністю є відповідність суїциїдальної поведінки загальному стилю (патернам) поведінки протягом життя [10].

Е. Шнейдман виділив три типи суїцидів:

1. Еготичні самогубства, причиною яких є інтрапсихічний діалог, конфлікт між частинами я, а зовнішні обставини відіграють додаткову роль. Наприклад, самогубства психічно хворих, які страждають слуховими галюцинаціями.

2. Діадичні самогубства, основа яких лежить у нереалізованості потреб і бажань, які стосуються близької людини. Таким чином, зовнішні фактори домінують, роблячи цей учинок актом ставлення до іншого.

3. Агенеративні самогубства, при яких причиною виступає бажання зникнути через утрату почуття приналежності до певного покоління людей чи людства в цілому, наприклад, суїцид у похилому віці [10; 11].

Індикаторами суїцидального ризику являються наступні фактори:

o  Вік: підлітковий, зрілість (40-50), похилий вік;

o  Сімейний стан: розлучені, овдовілі, одинокі (після 40 років);

o  Соціально-економічний стан: періоди економічної депресії, різка зміна національної мотивації та соціокультурних умов, еміграція;

o  Зайнятість: безробітні, пенсіонери, в’язні;

o  Професія: лікарі (особливо психіатри, анестезіологи, офтальмологи, стоматологи), юристи, музиканти;

o  Фізичне здоров’я: наявність хронічних захворювань, які ведуть до інвалідизації та фатальні захворювання (СНІД, онкозахворювання;

o  Суїцидальна поведінка в минулому, особливо в перші 3-6 місяців після минулої спроби самогубства;

o  Лікування в психіатричних лікарнях;

Психічні стани: наявність психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголь, опіати, барбітурати, галюциногени), афективні розлади настрою, шизофренії, ПТСР, а також розлади особистості, які супроводжуються агресивною поведінкою, спалахами збудження і насилля [12].

У структурі психіки суїцидентів та осіб, які скоювали суїцидальні спроби, виокремлюють подібні риси. До найпоширеніших психічних особливостей, які сприяють суїцидальності, належать:

— емоційна в'язкість — зосередження на певному емоційному стані, панування цього стану. її називають невротичним зациклюванням (постійне  «внутрішнє» повторення переживань,  пов'язаних із неприємними подіями);

—  дратівливість,   вразливість,   висока  конфліктність, які проявляються у вибухово-агресивних реакці‘ях, звинуваченнях без уваги до позиції інших осіб;

— слабкий особистісний психічний захист, зокрема недостатній опір емоційним навантаженням (вразливість, яка спричинює психічне виснаження людини);

— неадекватна самооцінка. Може бути завищеною (схильність суб'єкта звинувачувати інших у своїх невдачах) чи заниженою (нерішучість особи щодо реалізації свого потенціалу);

— гіпертрофована потреба самореалізації, невпевненість у собі. Прагнення досягти високого соціального статусу, здобути визнання поєднується з усвідомленням відсутності необхідних знань, умінь);

— симбіотичність,  потреба в позитивно забарвлених, «теплих» емоційних зв'язках, щирих стосунках, у розумінні і підтримці, розвинута емпатійність. Незадоволена потреба може зумовити невропатичну тугу, фрустроване невдоволення індивіда;

— слабкий вольовий контроль; утрудненість вольових зусиль при прийнятті рішень; несамостійність. За таких умов перебіг психічних процесів людини може спонукати до формування суїцидальності;