Лобізм та його вплив на формування державної політики, страница 9

Незважаючи на те, що єдиним законом, який регламентує лобістську діяльність, залишається федеральний закон 1946 року, правовий статус лобіювання зазнає постійних уточнень. Поява тих або інших нових нормативних актів у більшості випадків зумовлюється зростанням стурбованості громадськості з приводу порушень, які мають місце у цій сфері, та вимогами більш чітко упорядкувати інститут лобізму, що у багатьох випадках набуває вигляду подальшого "загвинчування гайок" [17].

Зокрема, випадки поповнення рядів лобістів за рахунок колишніх високопоставлених державних службовців, сенаторів або конгресменів спричинили схвалення декількох законодавчих актів наприкінці 80-х років. Так, з 1989 року міністрам та іншим офіційним радникам президента, що пішли у відставку, забороняється на протязі одного року лобіювати провідних посадовців виконавчої гілки влади. З цього часу заборонено й конгресменам на протязі одного року після закінчення їх повноважень займатися лобістською діяльністю у законодавчих органах США. Останніми роками значно посилився фінансовий контроль за діяльністю лобістів, особливо за їх спробами користуватися коштами різноманітних фондів для фінансування виборчих кампаній до Конгресу США.

Пошук нових, усе більш прискіпливих регламентацій діяльності лобістів інколи призводить до певних недоречностей. Прикладом цього може слугувати визначення змісту лобізму, зроблене на 30 сторінках Міністерством фінансів США весною 1994 року, яке викликало здивування з боку політичної громадськості. Серед іншого у цьому документі зазначено, що кожна особа, найнята "слідкувати" за перебігом проблем федерального і штатного рівнів, скажімо, переглядати газети або журнали ще не займається лобістською діяльністю. Але, як тільки ця особа розпочне вирізати та підшивати статті для дослідницької роботи з метою впливу на законодавство, вона тут же, згідно з думкою Міністерства фінансів, стає лобістом. Це скоріш за все є наслідком ще й досі існуючого певного упередженого ставлення до лобізму навіть у країнах розвинутої демократії [17].

Невпинно зростає кількість лобістів, що займаються професійно цією діяльністю. Наприклад, у США з 1975 по 1990 рік число зареєстрованих у сенаті лобістів збільшилося з 3000 до 33 000. Кожна третя із крупних компаній з щорічним прибутком понад 100 млн. доларів має власний штат лобістів на столичному рівні. У США сьогодні зареєстровано понад 14 тис. фізичних та юридичних осіб, що представляють інтереси 12,5 тис. національних та міжнародних підприємницьких організацій, галузевих та асоційованих профспілкових об'єднань, різного ґатунку громадських та інших формувань.

У США виділяють такі форми лобізму:

–  виступи на слуханнях у комітетах Конгресу з викладом позицій зацікавлених сторін;

–  складання проектів законів і пропозицій для внесення їх на обговорення парламенту;

–  організація пропаганди і кампанії "тиску з місць" (потоки листів, телеграм, телефонних дзвінків на адресу законодавців;

–  особисті візити впливових місцевих виборців до своїх депутатів тощо [17].

Для ефективнішої реалізації цілей лобізму в США є розвинені матеріальні структури. По-перше, практично усі великі корпорації, підприємницькі союзи, професійні асоціації, громадські і різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються тільки лобістською діяльністю, і які налічують до декількох десятків і навіть сотень чоловік (як правило, колишні радники, сенатори, міністри, чиновники, юристи і інші фахівці, що мають міцні зв'язки, відповідні здібності і якості).

По-друге, зацікавлені групи, особливо монополії, активно користуються послугами найманих лобістів, у ролі яких найчастіше виступають впливові юридичні, пропагандистські і консультативні (професійно-лобістські) фірми чи їх провідні співробітники. Нарешті, нерідко створюються організації типу підприємницьких, професійних чи громадських (за членством і іншими ознаками, але цілком чи переважно лобістських за призначенням) структур.