Лобізм та його вплив на формування державної політики, страница 14

Однією з серйозних проблем є "подвійна" структура парламенту. З одного боку, основна робота з підготовки законопроектів, їх оцінка та їх узгодження лежить на комітетах. В той же час основні питання діяльності парламенту вирішуються на погоджувальних радах, де право переважного голосу мають керівники фракцій і депутатських груп та керівництво Верховної Ради. В результаті ті комітети, які очолюють представники найвпливовіших фракцій парламенту, мають можливість легко проводити необхідні їм рішення, не звертаючи особливу увагу на рівень їх опрацювання та узгодження з іншими комітетами.

До того ж слід відзначити, що організація роботи Верховної Ради не сприяє серйозному обговоренню проблем законотворчості. Порядок денний на тиждень остаточно формується ввечері у понеділок, матеріали до засідання готуються досить часто за кілька хвилин до початку засідання, а то й прямо в його ході. В таких умовах представники комітетів, навіть в тому випадку, якщо їм є що сказати, виявляються не готовими до обговорення, тим більш що керівники комітетів не завжди самі беруть участь в засіданнях, та й самі керівники не завжди володіють повною інформацією, необхідною для серйозної дискусії [44].

Іншою серйозною проблемою є слабка взаємодія між комітетами Верховної Ради України. Фактично, весь процес проходження законопроекту визначається головним комітетом. Головний комітет визначає, коли і на якій стадії розробки вносить законопроект на розгляд Верховної Ради України. В багатьох випадках комітети-співвиконавці мають єдину можливість донести свою думку тільки при обговоренні законопроекту у першому читанні. Проте широке обговорення законопроектів проектів відбувається не завжди, а, крім того, переважне право на виступ мають представники фракцій. В результаті головні комітети не мають стимулів для того, щоб налагоджувати взаємодію з іншими зацікавленими комітетами, в тому числі і офіційними співвиконавцями.

Повноваження головного комітету великі, і вони ще більш зростають при підготовці законопроекту до другого читання. Фактично, на друге читання головний комітет може винести цілком переписаний законопроект. При цьому поправки, що не схвалені попередньо комітетом, мають досить мало шансів бути схваленими (за звичайній явці в 300-320 депутатів набрати 226 голосів важко). Можливості маніпулювання тут є досить широкими.

Фактично, всі зацікавленні особи мають єдину можливість втрутитись в процес проходження законопроекту і змусити головний комітет враховувати свою точку зору – в ході першого читання. Тому більшість законопроектів отримують серйозний супротив при першому читанні. Високий відсоток відсіву, звичайно, не сприяє нормальній законодавчій роботі. Проходження законопроектів в першому читанні може бути забезпечено лише в тому випадку, якщо порядок денний постійно перенасичений питаннями – проте при цьому законопроекти ретельно не обговорюються і якість рішень, що приймаються, залишає бажати кращого.

Саме такий механізм роботи Верховної Ради України і визначає методи та інструменти тих чи інших лобістських формувань. Можна виділити діяльність як окремих ентузіастів-одинаків, активні державні відомства. Головним показником розвитком процесу можна назвати посилення зв'язку між ініціативними групами всередині парламенту і зацікавленими громадськими та підприємницькими структурами. Цьому сприяє три обставини [44]:

1. Змінився склад депутатського корпусу. Якщо на початку 1990-х років значна частина депутатів була романтиками, то сьогоднішні народні представники менш ідеалістичні, хоча й набагато цинічні.

2. Посилення ролі фракцій. При виборах за партійними списками необхідно спиратись на більш серйозні структури, ніж при обранні по одномандатних округах. Фракції дуже уважно слідкують за тим, як їх позиція по тих чи інших питаннях оцінюється тими громадськими структурами, думки яких вважаються важливим при плануванні майбутньої виборчої кампанії.