У США лобізм є професією, що закріплена на законодавчому рівні. В "Акті про відкрите лобіювання" терміном "лобіст" визначається особа, яку найнято клієнтами за фінансову або іншу винагороду задля надання послуг, що включають більше ніж один лобістський контакт.
Тут недвозначно вказані умови, за яких організація чи окрема особа вважаються лобістом із фінансової та податкової точки зору, визначені умови реєстрації, регламентовано, які засоби впливу на урядовців дозволені, а які переслідуються законом.
Сьогодні у законодавстві США лобіювання чітко визначене та витлумачене. У США ще з 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відповідно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, що за плату або з інших міркувань веде діяльність з метою чинити вплив на ухвалення або відхилення будь-якого законодавчого акту в Конгресі, перш ніж розпочати дії в цьому напрямку, має обов'язково зареєструватися у Конгресі та в письмовій формі і під присягою надавати відомості про себе; особу, котру вона представляє та в чиїх інтересах працює або виступає; термін виконання цих обов'язків; щоквартальні детальні витрати та джерела фінансування лобістських дій [17].
Своїми рішеннями 1953 та 1954 років Верховний Суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на тих осіб і організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес шляхом "прямого спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства". До розряду лобіювання суд також включив "подання, зроблені безпосередньо до Конгресу, його членів або комітетів". Згідно з законом сюди віднесені й публікації у газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційовані та оплачені особою з метою підтримки законодавчого акту або протидії йому. Лобістським за змістом також вважається прямий тиск на членів Конгресу за допомогою "штучного стимулювання кампанії надсилання листів" на їх адресу.
Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб "збудити думку громадськості" щодо загальних проблем. Воно також не розповсюджується на будь-яку особу, яка один раз виступає на засіданнях тієї чи іншої комісії Конгресу, підтримуючи той чи інший законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державного службовця, котрий діє у межах своїх службових обов'язків; на випадки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні оголошення, що прямо або опосередковано закликають до ухвалення чи відхилення законодавчого акту, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участь у подальшій діяльності в цьому напрямку. Лобізм не поширюється на контакт з представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу.
Зареєстровані лобісти зобов'язані звітувати про всі зроблені внески на суму від 500 і більше доларів та вказувати при цьому прізвище особи, що зробила такий внесок; всі витрати в розмірі, що перевищує 10 доларів, та вказувати ім'я особи, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати, які нові статті завдяки їх зусиллям були внесені.
Разом з тим уточнення до закону 1946 року, внесені Верховним Судом США, звільнили багатьох впливових лобістів (особливо діючих в інтересах профспілок) від необхідності звітувати про свою роботу на тій підставі, що їх головна мета не є лобістською, або тому, що їх представники не вступають у "прямі стосунки" з членами Конгресу, а спілкуються з працівниками апарату законодавчого органу влади чи посадовими особами виконавчої гілки влади.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.