Маніпуляції у сучасному англомовному політичному дискурсі, страница 9

– мовленнєва стратегія акцентування відправником тексту елементів вислову. Вона складається з мовного плану акцентування і мовного плану не акцентування; 

– мовленнєва стратегія оцінки інформації відправником тексту для формування відношення одержувача тексту. Вона складається з мовного плану позитивного відношення, мовного плану негативного відношення і мовного плану нейтрального відношення;

– мовленнєва стратегія обліку відправником тексту прагматичних очікувань одержувача тексту. Вона складається з мовного плану надмірної інформації, мовного плану достатньої інформації і мовного плану недостатньої інформації.

Доцільно відзначити спроби виявлення інших мовленнєвих стратегій, наприклад, в роботі Іссерс О. С. виділені наступні комунікативні стратегії: стандартизованості, інформаційної повноти, стислості, логічної ясності, природності, експресивності, престижності і ввічливості, які характерні для мовленнєвої поведінки ділового комуніканта. Ці стратегії не є мовленнєвими стратегіями прихованої дії відправника тексту на його одержувача в суворому сенсі слова, оскільки вони не володіють вищеописаними параметрами.

Стратегії і тактики ввічливості є дуже важливими для комунікації в англомовній культурі. У англомовному дискурсі використовуються стратегії, які стосуються зменшення впливу на адресата, вуалювання негативної думки, виявлення солідарності з адресатом, залучення його уваги.

1.2.1. Маніпулятивні стратегії та тактики

Ми визначаємо стратегію як надзадачу, що йде від адресанта, спрямовану на досягнення комунікативної або практичної мети і розраховану на певний перлокутивний ефект. Враховуючи це, тактику розуміємо як якусь мовну дію, спрямовану на рішення однієї задачі в рамках однієї стратегічної мети. Досягнення цієї мети здійснюється через вирішення певної сукупності завдань, тобто через використання цілого ряду тактик.

Слідування стратегічній цілі примушує адресанта «не тільки відбирати певні факти, але і давати їх в певному освітленні, тобто примушує відповідно організовувати мову, обумовлює композицію і характер мовних засобів» (Одінцов, 1982, 160). Таким чином, стратегія задає точку зору на предмет мови, свідомо обмежує можливий об'єм інформації і відбір мовних засобів. Все це обумовлено прагненням досягти максимального результату.

Крім того, вона передбачає «відбір фактів і їх подачу в певному освітленні з метою впливу на інтелектуальну, вольову і емоційну сферу адресата» (Борисов, 1999, 86). Стратегія полягає в умінні моделювати ситуацію за допомогою доступних засобів і методів з метою досягнення необхідного результату. Якщо бажаний результат (перлокутивний ефект) був досягнутий, то це означає, що була вибрана ефективна стратегія для досягнення поставленої мети.

Детально розглядаючи дискурс влади як мовне явище, Чернявська В.Є. вслід за Голодновою В.А. виділяє наступні основні стратегії впливу, що варіативно представляють персуазивну макростратегію:

– стратегія оцінного інформування або стратегія створення позитивного образу об’єкта акцентуації;

– стратегія оптимальної адресації – як побудова в тексті моделі потенційного одержувача повідомлення;

– стратегія імітації природного спілкування – що наближає ситуацію, що моделюється в тексті, до реального міжособистісного спілкування;

– стратегія вуалювання персуазивного наміру адресанта [Чернявська: С. 58-67];

Згідно із німецьким дослідником М. Хоффманном, Чернявська В.Є. виділяє наступні стратегії суспільно-політичної комунікації:

-  стратегія створення переконливості висловлювання, що спрямована на погашення, нейтралізацію думок, відмінних від думки відправника повідомлення;

-  стратегія релевантності висловлювання, що спрямована на погашення індиферентності, байдужості партнера з комунікації;

-  стратегія привабливості, що в основному реалізується завдяки риторичним прийомам створення привабливого ефекту – через цікавість, несподіванку, парадоксальність повідомлення;