Маніпуляції у сучасному англомовному політичному дискурсі, страница 10

-  стратегія акцентування ознак, за якої суб’єкт впливу має ціллю створення неповторного образу з рисами унікальності та яскравості/крикливості [Goffmann; 1998].

Ще одна стратегія, яку Чернявська В.Є. вважає доцільним виділяти, це:

-  стратегія зміни, переформування оцінок і думок.

Модифікація знання аудиторії, що є основною метою мовної дії оратора під час політичних дебатів. Її планований результат – вбудовування певних пропозіций в структуру знання реципієнта. Опоненти не просто повідомляють якусь інформацію аудиторії з метою впливати на неї, але і прагнуть зруйнувати встановлені мовою опонента смислові зв'язки.   [Іванова 75-79]

Чудінов А.П. спрямовує нашу увагу до наступного явища: «багато фахівців відзначають підвищену агресивність політичної мови, зокрема активне використання конфронтаційних стратегій і тактик мовної поведінки:

- погрози;

- ігнорування;

- дискредитація;

- брехня;

- наклеювання ярликів;

-  ображання та ін.». [Чудінов А.П.; 25]

Ці стратегії можна вважати спільними для більшості типів персуазивної комунікації. Вони вказують на бажання мовця непомітно для свідомості адресата вплинути на його відношення до політичних сил, привернути увагу, схилити на свою сторону, сформулювати певну громадську позицію, стимулює до активних дій. Стратегії спрямовують хід спілкування у бажаний для мовця бік. Завдяки використанню цих засобів програмується поведінка аудиторії (не досвідченої у політиці) таким чином, що слухачі нібито свідомо роблять свій вибір на користь мовця, засуджують його супротивників.

Розглянуті приклади не претендують на всю повноту і детальність аналізу – позначені лише найбільш типові засоби маніпулювання, що регулярно повторюються, і що є характерними для сфери політичної комунікації. Згідно із завдання лінгвістичного аналізу ми описали, каталогізували типові стратегії, прийоми, мовні засоби реалізації персуазивної дії на адресата залежно від ідеологізованості інтересів впливу.

1.2.2. Персуазивні ходи

Глобальне завдання, закладене у стратегії, досягається поступово, через реалізацію складових стратегії – мовних тактик, ходів. Тактика – це план змісту, який маніфестується в плані вираження, тобто тактика знаходить свою форму за допомогою прийому, який пов'язаний з величезними можливостями мовної системи і потенційними можливостями ілюстрацій. Прийом визначає використання вербальних і невербальних засобів для виразу інваріантного тактичного сенсу. Те, що тактика характеризується як маніпулятивна, накладає відбиток і на підлеглий їй прийом, який завдяки цьому теж набуває статусу маніпулятивного.

Співвідношення між тактикою і прийомом характеризується як асиметричне: з одного боку, один і той самий прийом може підкорятися різним тактикам, тобто одна структурна одиниця може передавати різні сенси, а з іншого – одна маніпулятивна тактика може вербалізуватися за допомогою різних прийомів.

В ієрархії засобів комунікативної маніпуляції, де глобальній стратегії підпорядковується комунікативні тактики, тактикам – прийоми, хід – це вже конкретна дія. Дієвим комунікативним ходом буде – представити якусь точку зору, оцінку, думку не як одиничні, такі, що належать лише і саме суб'єктові мови, але як загальновідомі істини. Для цього потрібно створити враження, запевнити адресата, що відправник повідомлення мислить і говорить так, як «більшість, і багато хто говорить і мислить, як він. Цей засіб можна назвати створенням семантичного поля «свої».

Для подібних цілей часто використовується так звані інклюзивні займенники 1-ї особи. множини ми/we. Особливість цього займенника полягає в тому, що він може об'єднувати в своїй семантиці відправника і одержувача повідомлення. «Ми» і відповідний присвійний займенник «наше» може стати розширеним позначенням відправника мови, за допомогою якого він об'єднує себе в адресантній функції з іншими особами. Створюється ефект колективного відправника повідомлення. Примітно, як цей збірний ефект просліджується в політичних текстах, звернених до широкої аудиторії.