Маніпуляції у сучасному англомовному політичному дискурсі, страница 12

Як правило, вони нічого не вносять до змісту вислову, а лише засмічують речення.

Спирання на кількісні дані, відсоткові співвідношення, в цілому; на статистичну інформацію – типовий засіб впливу на адресата в політичній комунікації і створення позитивного образу «своїх». Особливу роль чисельні дані починають грати в програмних документах, партійних листівках, виступах політичних діячів перед виборцями.

Іншою рівносильною стратегією в персуазивній комунікації є, як наголошувалося вище, прийом зміни, переформування оцінок. Вона спрямована на згладжування інших думок, відмінних від позиції відправника повідомлення. Це може здійснюватися за допомогою цілеспрямованого вибору слів для номінації або, точніше, через перейменування понять та  «навішування ярликів». Відповідний комунікативному наміру настрій задають засоби з семантикою генералізації, узагальнення, універсальності, необмеженості дій/оцінок.

Лінгвістичною базою ярлика є використання номінативно-класифікаційних можливостей мови як засобів формування погляду на дійсність за допомогою закріплення як компоненту смислової структури слова однієї з ланок базової семантичної опозиції політичного дискурсу – «свій-чужий», або «друг-ворог».

Для ярликів характерна ідеологізованість, суб'єктивність і упередженість: «негативна оцінка, яку несе в собі ярлик, не з'ясовує об'єктивні властивості особи, мікросоціуму, явищ, подій, діяльності, а позначає їх за ознакою ідеологічної інорідності» [Дмітрієва 1994; 92].

Тактика навішування ярликів апелює до забобонів аудиторії шляхом закріплення за об'єктом пропагандистської кампанії ярлика «чужого», «ворога», з метою викликання у цільової аудиторії відчуття страху, ненависті, неприйняття.

Слід також відзначити, що навішування ярликів зазвичай відбувається за допомогою іменників, оскільки вони виражають упереджене відношення і фіксують стереотипи набагато сильніше, ніж прикметники або дієслова, оскільки іменники через свою номінативну специфіку представляють якості людини як постійні.

Висновки до розділу 1

Таким чином, з проведеного аналізу ми переконались у самобутності політичної лінгвістики, що знаходиться на стику різних сфер пізнання. Було розглянуто політичний дискурс як інституційний вид спілкування, інтенційну базу якого складає боротьба за вплив на розподіл і використання влади в суспільстві; владу, що зумовлює його основні функції і способи їх реалізації.

Політичному дискурсу притаманний ряд характерних особливостей, а саме: вживання слів широкої семантики, занадто загальних термінів, що дозволяє як контролювати підсвідомістю слухача, так і уникати конкретного пояснення ситуації,  тобто замовчувати та спотворювати інформацію. Для політичної комунікації характерний декламаторський стиль звернення, монологічність електоральних промов, їх зазивний стиль. Промови існують лише коли автор надає їм агітаторського завзяття, пропагандистського тріумфалізму. Політична комунікація за будь-яких обставин підпорядковується ідеології тієї політичної сили, яку представляє адресант. В ході мовлення адресант намагається не донести певну інформацію, пояснити щось, а, навпаки, заплутати, тобто скорегувати позицію адресата на свою користь. У ході спілкування політики оперують абстрактними поняттями, хоча електоральна політична комунікація не характеризується наукоподібністю, в ній не вживаються терміни, а, навпаки, спілкування спрощується, робиться загальнодоступним. Оскільки електоральна комунікація спрямована на переконання, її синтаксис відрізняється лозунговістю, тобто використанням коротких стверджувальних або окличних речень.

Оскільки, як було визначено, що політична комунікація спрямована на конструювання позитивного образу політичної сили, що її представляє адресант та дискредитацію політичної сили супротивника, відтак можна стверджувати, що вона відрізняється оцінністю.

Серед засобів персуазивної комунікації виділяємо прийоми, інструменти мовленнєвої маніпуляції (що розрізняються за мовними рівнями) та стратегії.