До першої з цих груп відносяться ІММ, засновані на співвідношенні слова (або його еквівалента) і наочно-понятійного змісту, який ним виражається. Такими є конверсиви, номіналізація, перифрази і уточнення, власне оцінні слова, власне вторинна номінація, деякі лексико-стилістичні засоби (метафора, метонімія, гіперболи, порівняння, уособлення), «слова-амеби», софістицизми, іноземні слова, квантифікатори (генералізація і невизначеність).
Лексико-синтаксичні ІММ є обумовленими особливостями співвідношення мовних знаків між собою. До цієї групи інструментів належать слова з особливими семантичними відносинами (синоніми, антоніми, гипероніми), зіставлення і порівняння, комбінаторні зміни «готових» виразів. Різні комбінаторні зміни фразеологізмів, кліше, прислів'їв, текстових ремінісценцій і тому подібне використовують ефект несподіванки.
Дія лексико-прагматичних ІММ заснована, головним чином, на передачі відношення автора повідомлення до об'єкту. Прагматичний аспект лексичних одиниць включає експресивно-емоційну оцінку і різні конотації. До лексико-прагматичних ІММ відносяться дейктики, слова і вирази з модальним значенням, слова з оцінною конотацією і контекстні оцінні слова, слова з емотивною, експресивною, стилістичною і ідеологічною конотаціями, різні способи реалізації негативної і позитивної вторинної номінації (евфемізми, меліоративи, дисфемізми, ярлики, пейоративи, аномінація).
ІММ лексичного рівня дозволяють за допомогою слів дати певне визначення явищам та подіям, надають позитивної або негативної конотації за бажанням мовця.
Інструменти мовної маніпуляції на граматичному рівні використовують особливості морфології і синтаксису. Наприклад, пасивний стан, різні часи дієслова, умовний спосіб, артикль, число іменника і інші морфологічні можливості використовуються в маніпулятивних цілях. Серед виразних синтаксичних засобів необхідно відзначити еліптичні і паралельні конструкції, інверсію, відособлення, вибір комунікативного типу речення.
На текстовому рівні функціонують пресупозіция, імплікатура, іронія, політична метафора, створення «семантичного поля», повтор, аналогія, контраст, коментарі і рефлексиви.
Отже, маніпулювання у політичній комунікації проявляється у використанні цілого ряду мовних засобів, а саме, мовленнєвих стратегій, мовних прийомів та інструментів мовної маніпуляції, що представлені елементами мови фонетичного, лексичного та текстового рівнів, а також стилістичними засобами.
Вибір певного інструменту мовленнєвого маніпулювання є обумовлений вибором мовленнєвої стратегією; досягнення поставленої мети вимагає використання відповідних інструментів.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У ході дослідження було виявлено технологію скритого впливу як на свідомість, так і підсвідомість адресата; а саме використання наступних мовних явищ з метою отримання політичної влади: інструменти мовленнєвих маніпуляцій на фонографічному, лексичному, граматичному і текстовому рівнях; мовні прийоми та мовленнєві стратегії.
В ієрархії засобів комунікативної маніпуляції важливу роль відіграють комунікативні прийоми, серед яких створення семантичного поля «свої», прийом подачі інформації за принципом «плюс – мінус», коли «свої /своє» протиставляється «чужим / чужому», опора на стереотипи, використання «семантично порожніх слів/фраз», прийом зміни, переформування оцінок, засоби з семантикою генералізації, узагальнення, універсальності, необмеженості дій/оцінок є найпоширенішими.
Серед інструментів мовленнєвої маніпуляції фонографічного рівня розрізняємо 1) ті ІММ, які мають аналоги і в усній, і в письмовій мові; 2) до другої групи відносяться ті фонографічні ІММ, які не мають аналогів в письмовій мові; 3) третя група ІММ на фонографічному рівні не має аналогів в усній мові, і вона представлена лапками.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.