При командно-адміністративній системі існувало директивне планування. План будь-якого підприємства являв собою завдання майже для всіх показників діяльності, встановлюваних органами державного планування і управління. Підприємство не мало можливості самостійно складати навіть оптимальні плани, приймати кращі рішення в реальних умовах господарювання. Але для підприємств того часу характерними були стабільність діяльності, збільшення обсягів виробництва, гарантований ринок збуту і т.п. Підприємство діяло в середовищі, що цілком передбачається, йому не було необхідності боротися за своє виживання - усе це обумовлювалося державою.
В умовах становлення ринку в Україні підприємство одержало самостійність, права у визначенні і реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва і відповідальності за кінцеві результати господарювання. Для сучасних підприємств характерними стали: умови функціонування, що швидко змінюються, пристосовування до умов зовнішнього середовища, залежність обсягів виробництва від попиту, постійна конкурентна боротьба.
Підприємства сьогодні діють у невизначеному середовищі. Але при цьому необхідність у плануванні не відпала, а набула нового значення і принципів.
Еволюція концепцій систем планування діяльності підприємства пройшла декілька етапів, серед яких можна виділити наступні.
1 Поточне планування і бюджетування. Цей етап розвитку планування приходиться на 30-і роки XX століття. Характерним для нього було те, що формальне планування, зв'язане з розрахунками відповідних показників, веденням форм фінансової звітності тощо, обмежувалася лише складанням щорічних фінансових кошторисів-бюджетів за статтями витрат на різні цілі.
Бюджети складалися, по-перше, по кожній з великих виробничо-господарських функцій (, маркетингу, капітальному будівництву, виробництву, НДДКР); по-друге, за окремими структурними одиницями у рамках корпорації: відділенням, заводам, підрозділам тощо.
Поточне планування і бюджетування мало короткостроковий характер (не більш 1-2 років) і внутрішню спрямованість, тобто підприємство розглядалося, як «закрита» система. При використанні бюджетно-фінансових методів головною турботою менеджерів були одержання поточного прибутку і контроль за структурою витрат. Вибір таких пріоритетів, природно, створював погрозу довгостроковим перспективам розвитку підприємства.
2 Довгострокове (екстраполяційне) планування. Другий етап розвитку перспективного планування приходиться на 50-і – початок 60-х років XX століття. Високі темпи росту товарних ринків, відносно висока передбачуваність тенденцій розвитку національного господарства на той час обумовили необхідність розширення горизонту планування і створили умови для розвитку довгострокового планування.
Основою довгострокового планування стало складання прогнозу продажів підприємства на кілька років уперед. Воно ґрунтувалося на екстраполяційних прогнозах, що враховували фактори, які сприяли росту підприємства чи обмежували його можливості.
Метод екстраполяції припускає перенос тенденцій розвитку об'єкта в минулому на майбутнє.
Головний показник – прогноз збуту – базувався на екстраполяції продажів у попередні роки. Далі, на підставі контрольних цифр, заданих у прогнозі продажів, визначалися усі функціональні плани по виробництву, маркетингу, постачанню тощо, що потім поєднувалися в єдиний фінансовий план підприємства.
Для довгострокового планування характерний управлінський раціоналізм, при якому успіх підприємства вбачався в раціональній організації виробництва продукції, зниженні витрат за рахунок виявлення внутрішніх виробничих резервів, підвищенні продуктивності праці та ефективності використання усіх видів ресурсів.
При такому підході підприємство розглядається, знов-таки, як “закрита” система, його цілі і задачі вважаються заданими і залишаються, як і інші умови діяльності, досить стабільними протягом тривалого періоду часу.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.