У другій половині свого князювання Святослав цілком зосереджує увагу на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктом місто Переяславець. Святослава так глибоко вразили багатства цього краю, що лише загроза нападу печенігів на Київ змусила його повернутися до своєї столиці. Але як тільки загроза минула, Святослав, якому тепер належали землі від Волги до Дунаю, сказав: «Не любо мені є жити в Києві. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї, адже там усі добра сходяться: із греків — паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро і віск, і мед, і челядь». Відтак, посадивши свого старшого сина Ярополка в Києві, середнього сина Олега — у древлян, а молодшого, Володимира — в Новгороді, Святослав повертається до Болгарії.
Занепокоєна новим агресивним сусідством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені сили русичів напали печеніги і вбили Святослава. «Повість временних літ» оповідає, що печенізький хан наказав зробити з його черепа кубок. Так закінчилися славні справи Святославові.
Наступником Ольги був її син, Святослав, одна з найцікавіших постатей давньої доби історії України. М. Грушевський, який називав його «запорожцем на престолі», почасти мав рацію: Святослав вув мужній, войовничий князь, з лицарською вдачею. Але в той аге час він глибоко включився в міжнародні відносини і відіграв у них величезну ролю. Він воював протягом усього свого правління, і походи його охоплювали грандіозну територію: ім'я його гриміло по всій Східній Европі та. Західній Азії. Його знали письменники Візантії та арабського світу. Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу, де розгромив в'ятичів, камських болгар у 964 році і перейшов до Хозарського каганату; в 965 році він знищив його, і хозари розбіглися хто куди. Він зруйнував міста – Саркел, Ігіль, Семендер. Після того ігішов на Кавказ, розбив ясів (колишніх аланів, осетинів) і касогів (черкесів). Людність тікала, коли наближалося руське військо, але Святослав уживав всіх заходів, щоб поновити життя та порядок в завойованих краях. Однак, скористатися з своїх східніх походів він не встиг: його втягнуто в справи Візантії та Балканського півострова. Візантія вела боротьбу з новим Болгарським царством, яке в ІХ-Х ст. значно зросло; межі Болгарії доходили до Константинополя, і Візантія примушена була платити їй данину. Але в половині Х ст. Болгарія стала підупадати і поділилася на дві частини – східню та західню. Візантійський цісар Нікифор Фока вирішив скористатися з її ослаблення і втягнув у боротьбу Святослава, обіцяючи йому за допомогу багато золота й спокушаючи можливістю заволодіти тією країною.
З великим військом – до 60.000 вояків – Святослав напав на Болгарію, здобув Дорістол (Силістрія), ще 80 міст, і вирішив пере-несги свою столицю до Переяславця. Там, казав він, «вся благая сходяться: від греків – золото, паволоки, вина, овочі, з Чехів і Угрів – срібло та коні, з України – хутра, мед, віск і раби». Болгари пішли на порозуміння зі Святославом. Тоді Візантія напустила на Україну печенігів, які обложили Київ, де була Ольга з онуками. Лише завдяки випадкові, вона уникнула полону. Святослав примушений був покинути Болгарію й рятувати столицю. Розбивши печенігів, він вернувся до Болгарії. У спілці з болгарами та уграми Святослав пробував був вигнати греків з Европи і загрожував самому Царгородові, але новий цісар Іван Цимісхій, зібравши великі сили, примусив Святослава до капітуляції, і в 972 році знову укладено договір з Візантією. Святослав вирушив на Русь, сподіваючись повторити похід з новим військом, але по дорозі, біля Дніпрових порогів, його забили печеніги. Святослав був політичним діячем, який брав участь у великих подіях на Сході Европи. Однак, у справах України він грав скорше негативну ролю, і мали рацію бояри, які закидали йому, що, шукаючи чужих земель, він нехтував своїми. Знищення Хозарського каганату принесло Русі тільки шкоду, бо вона сама неспроможна було боротися проти кочовиків, які протягом чотирьох століть панування в степах. Балканська політика Святослава також не дала Русі. В цьому періоді можна констатувати важливий факт: зміцненяім поганської реакції серед княжої дружини. Літопис оповідає, що Святослав відмовився охриститися, покликаючись на вороже ставлення дружини до християнства: вона глузуватиме з князя-християнина. Проте, серед його дружинників було багато християн.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.