Держава і право Византії, Арабський халіфат, страница 15

Водночас, основна рушійна сила боротьби за реформи - робітники і дрібна буржуазія - не одержали виборчих прав, хоча активно підтримували ту, або іншу партію в передвиборній боротьбі. Це спричинило зміни в назвах партій. Торі стали консерваторами, а віги лібералами. З вузьких аристократичних парламентських груп партії почали перетворюватися в політичні організації, що виражають ідейну спрямованість суспільних течій. У результаті була створена мережа місцевих партійних організацій з постійними членами, які займалися реєстрацією виборців і складанням списків для голосування. Результатом нового закону стало значне розширення соціальної бази виборців (652 тис. чол.).

Потужним фактором боротьби за виборчі права явився політичний робочий рух - чартизм. У 1836 р. у Лондоні утворилася асоціація робітників на чолі зі столяром Вільямом Ловетом, яка сформувала 6 вимог робітників до парламенту:

1. Загальне виборче право для повнолітніх чоловіків, що мають 6-місячний ценз осілості;

2. Скасування майнового цензу для кандидатів у депутати;

3. Рівне представництво від усіх виборчих округів;

4. Щорічні парламентські вибори;

5. Винагороди депутатів за працю;

6. Таємне голосування.

Петиція з вимогами робітників у 1838 р. була заперечена палатою общин. У 1842 р. вони одержали відмову на другу петицію, а в 1848 р., незважаючи на спробу масової демонстрації, - на третю. Почалися масові репресії проти чартистів.

У середині XIX ст. склалася централізована система професійних союзів робітників (тред-юніонів) основною спрямованістю якої була боротьба не за політичні, а за соціальні права. Водночас чартизм і тред-юніонізм показали силу робочого руху, чим переконали парламентське коло в необхідності нової виборчої реформи.

Парламентським актом про народне представництво 1867 р. передбачалося:

1. Надання права реєстрації в якості виборців повнолітнім чоловікам, які:

• являються в течії 1 року власниками й орендарями міських житлових будинків або відповідальних квартиронаймачів частин житлових будинків вартістю не менше 10 фунтів, сплачуючи при цьому податок на користь бідних;

• являються власниками або орендарями земельних ділянок із чистим прибутком не менше 5 фунтів у рік.

2. Установлення представництва не більш 1 депутата від 38 міст із населенням менше 10 тис. жителів.

3. Установлення представництва по три депутати для промислових міст Манчестера» Ліверпула, Бірмінгема і Лідса (18).

У результаті реформи 3/4 населення Великобританії одержали виборчі права.

Наступним кроком на шляху удосконалювання британської виборчої системи став закон 1872 р., яким уводилося таємне голосування. Ця міра була спрямована на усунення практики підкупу виборців. Акт про народне представництво 1884 р. скасував майновий ценз у містах і надав права дрібним орендарям (річний прибуток не менше 10 фунтів стерлінгів) у сільській місцевості.

Акт про перерозподіл місць 1885 р. позбавив самостійного парламентського представництва 105 містечок із населенням менше 16 тис. чол. Містам із населенням від 16 до 57 тис. жителів давався один депутатський мандат. Більш крупні міста і графства розбивалися на виборчі одномандатні округи з населенням 50-54 тис. чоловік. У результаті їх виявилося в графствах Англії й Уельсу - 244, у Шотландії - 46, Ірландії - 85 (19).

В другій половині XIX - початку XX стст. продовжувалася структурна перебудова парламентських партій. Першість у цьому процесі належала лібералам. У бО-70х роках вони створили у всіх виборчих округах постійні комітети. Які обслуговувалися штатними чиновниками, підпорядкованими центральному керівництву. А в 1877 р. була утворена єдина Національна ліберальна асоціація. У 1883 р. з'явилася аналогічна Національний союз консервативних асоціацій.

Істотних успіхів у цей період домоглися і тред-юніони. У 1867 р. вони були офіційно визнані як робочі організації. У 1871 р. - одержали право спрямовувати до суду своїх представників. У 1875 р. була скасована кримінальна покараність за поміч тред-юніонів страйкуючим і легалізований колективний договір.