Держава і право Византії, Арабський халіфат, страница 11

Король оголосив «Бредську декларацію» (за назвою еміграції в Голландії), де обіцяв амністію всім учасникам революції, віротерпимість і зберігання за новими власниками права на відчужене майно. Новий монарх погоджувався з правами парламенту і принципами Хартії Вільностей 1215р. Однак на справі реставрація монархії Стюартів у 1660 р. призвела до відновлення палати лордів, таємної ради, англіканської церкви, а також старої виборчої системи (8). Карл II люто намагався повернутися до абсолютистських методів правління. Відразу ж були піддані надругательству мертві тіла Кромвеля і його сподвижників. Страчували самих активних учасників суду над Карл ом І. Деякі колишні революціонери піддалися репресіям. Частина земель була повернута єпископам і роялістам. Проте знищити всі революційні завоювання було неможливо.

Спроби Карла II знайти підтримку у Франції і з її поміччю урезонить парламентську опозицію викликали різке невдоволення нового дворянства і буржуазії, тому що це торкалося їхніх економічних інтересів у Європі. У результаті наприкінці 1670-х років відбувся остаточний розкол парламенту й оформлення двох політичних партій: супротивників короля (віги) і його прихильників (торі). Соціальну базу вігів склали люди так називаного «грошового інтересу» (джентрі і буржуазія), а торі - «земельного інтересу» (старі феодали, королівські придворні і чиновники).

Для забезпечення своєї безпеки від королівської сваволі віги зуміли 26 травня 1679 р. провести через парламент «Акт про краще забезпечення свободи підданим і про попередження ув'язнення за морями». Цей закон був пов'язаний із відновленням в англійському праві латинського інституту Habeas corpus – початкове cлово наказу судді судовому виконавцю: «Уяви тіло (особистість)...». Його сутність складалася у встановленні гарантій від неправосудних арештів. Такими гарантіями були:

1. Пред'явлення особі письмового наказу про арешт. У випадку його відсутності затриманий звільнявся або доставлявся в найближчий суд для прийняття запобіжного заходу (ув'язнення під варту або звільнення під грошову заставу). При відсутності в суду основ для арешту, він був вправі відпустити затриманого на волю.

2. Встановлення відповідальності у виді штрафу або звільнення посадових осіб (начальника в'язниці, наглядача) за відмову затриманому у вимозі доставки його в найближчий суд.

3. Надання права звернення у вищі суди за наказом про Habeas corpus родичам заарештованого й інших осіб.

4. Заборона суддям під погрозою штрафу відмовляти у вимозі наказу про Habeas corpus (9).

При цьому чинність закону не поширювалося на осіб, заарештованих за державну зраду, несплату податків або тих, що здійснили тяжкий кримінальних злочин. Парламент мав право при надзвичайних обставинах (безладдя в країні або військові дії) припиняти Акт від 26 травня 1679 р. У цілому ж зазначений закон мав велике прогресивне значення, свідчив про еволюцію процесу визнання прав людини, став одним із найважливіших нормативно-правових актів Англії.

З переходом престолу до брата Карла II Якову II (1685-1688 рр.) настання феодально-абсолютистської монархії посилилося. У радянській історіографії діяльність нового короля коротко визначається такими характеристиками: «Він продовжував одержувати субсидії від Людовіка XIV, покровительствовал єзуїтам, правив без парламенту і нещадно переслідував своїх супротивників, особисто був присутнім на допитах і катуваннях» (10). Така політика монарха послужила компромісному об'єднанню вігів і торі для боротьби проти нього. У результаті змови, одним із лідерів якого став воєначальник короля граф Черчиль (пізніше герцог Мальборо) на англійський престол був посаджений штатгальтер Голландії Вільгельм Оранський, ім'я якого було символом боротьби проти французької гегемонії. Висадка в листопаді 1688 р. військового десанту в Англії призвели до втечі Якова II у Францію.